Читати книгу - "Аргонавти Всесвіту"

Значно складніше влаштований самий ракетний двигун. Тут конструктори зіткнулися з дуже високою температурою вибухів атоміту. Вона досягає 4000 градусів. Такої температури неспроможні були витримати жодні старі вогнетривкі матеріали, вони плавилися — і двигун виходив з ладу. Тому довелось створити нову жаростійку речовину, особливу пористу кераміку. З неї і зроблені камери згоряння двигунів.

Атоміт просочується крізь найдрібніші пори в керамічних стінках камери і при цьому додатково охолоджує їх. Всередині камер він вибухає з величезною силою і виштовхує з сопла ракети назовні продукти вибуху у вигляді сліпучо сяючих газів із швидкістю близько 12 кілометрів на секунду. Ось що таке атоміт!

…Я дуже втомилась від докладних технічних описів! Мабуть, я ще чимало пропустила, і ті, хто читатиме колись мій щоденник, ще чого доброго скажуть, що їм не все тут зрозуміло. Але я не можу краще розповісти про астроплан і його обладнання, я й так старалася з усіх сил. Попрошу Миколу Петровича передивитися ці сторінки, може, я десь наплутала…

А поки що розкажу про інше. Як я вже писала, астроплан знову ліг на правильний курс. Виявилось, що від удару метеорита він відхилився на кілька градусів усередину від його напівеліптичної орбіти. Адже тут не можна говорити — на південь чи на північ, на схід чи на захід. У нас немає сторін світу. Весь час величезне сліпуче Сонце заливає нас своїм гарячим промінням зліва, з одного боку, не змінюючи свого положення на небозводі, чорному, як вугілля. Далеко позаду од нас ми бачимо нашу любиму Землю, вона весь час зменшується в розмірах і тепер уже перетворилась на спокійну далеку зеленувату планету. Мені дуже хотілось побачити фази Землі — адже вона також, як і Місяць, проходить через різні фази. Але для цього треба було б летіти навколо Землі. А нам вона здається весь час майже повним диском, хоча Микола Петрович і каже, що цей диск мусить потроху ущерблятися, бо ми переганяємо Землю в її русі по орбіті. Але я цього не помічала, хоч як приглядалась.

І північне, і південне небо, вживаючи земні вислови, завжди перед нами. Повертаючи дзеркала перископа, ми можемо бачити на небі перше-ліпше сузір’я в будь-який час: адже нас не відгороджує від половини неба обрій Землі. А сузір’я ми бачимо з такою ясністю, з якою їх не доводилось бачити жодному астрономові з Землі. І це зрозуміло: адже нам не заважає земна атмосфера. Тому ми зробили безліч цікавих фотознімків зоряного неба. Цим займалась я сама як фотооператор астроплана “Венера-1”.

Проте в нас є один ворог, з яким на Землі не доводиться зустрічатись, — принаймні так щільно, як доводиться нам. Це — космічне проміння, яке пронизує майже все на своєму шляху і йде звідкись з глибин Всесвіту. Вадим Сергійович встановив, що головний потік космічного проміння йде з боку крабовидної туманності Тельця, але він не певний, що немає ще й інших напрямів. Цей потік дедалі посилюється і нині спричиняє безліч неприємностей для нас.

Вадим Сергійович провадив свої дослідження з самого початку подорожі. Микола Петрович каже, що ці дослідження — найважливіше його завдання на першому етапі шляху корабля, бо експедиція мусить пролити світло на природу і походження загадкового космічного проміння. Спочатку це проміння день у день ставало активнішим. А тепер, кілька днів тому, воно досягло якогось максимуму. Сокіл сказав тоді:

— Образно висловлюючись, ми летимо серед потоку космічного проміння, який аж ніяк не слабшає. Ніколи не гадав, Що воно може досягти такої інтенсивності!..

Ван Лун жартівливо озвався:

— Шкодую, нема парасольки від такого дощу. Може, треба винайти?..

Він іноді дуже смішно говорить, професор Ван Лун. І по-нашому, і не зовсім по-нашому. І жартує з таким серйозним виглядом, що не відразу зрозумієш. Але мені він страшенно подобається, такий розумний, завжди серйозний і стриманий, не скаже зайвого слова.

Так-от, Ван Лун пожартував відносно парасольки, якою можна було б прикритися від космічного проміння; йому і на думку тоді не спадало, як нам доведеться ще згадувати його слова…

Насамперед, космічне проміння позбавило нас радіозв’язку з Землею і відрізало астроплан від земних постів керування. Сталося саме те, чого побоювався Микола Петрович, і тепер нам доводиться уважно стежити за курсом корабля і, якщо треба, то вже самим виправляти його.

Я вже писала, що кілька днів тому радіозв’язок з Землею різко погіршав. Чіткий і ясний до того голос диктора Землі почав тонути в тріскотінні і шумах електричних розрядів. У мене було таке враження, ніби десь поблизу вдарила міцна гроза, яка заважає нам чути радіопередачу з Землі. Спочатку це були окремі потріскування й удари — як від гуркотіння грому. Потім у репродукторі здійнявся суцільний гуркіт, голосу диктора вже не можна було чути, він немов з трудом пробивався крізь хвилі того гуркоту.

Микола Петрович спробував слухати без репродуктора, через навушники, але довелося кинути і їх. Голос диктора зник зовсім, заглушений розрядами.

З останніх уривчастих фраз, які долинули до нас, було зрозуміло, що й на Землі перестали чути нашу передачу. Тільки там не було отих набридливих розрядів, а просто сигнали астроплана почали слабшати, затухати — і зникли зрештою зовсім. Ну, та це зрозуміло, адже ж наша радіостанція відносно слабенька, її потужність не йде ні в яке порівняння з потужністю земних передавачів. І наші сигнали просто заглушилися, вони не змогли пройти крізь потік космічного проміння. А земні сигнали, можливо, і проходили, але цілком перекручувалися космічним промінням, і їх не можна було розібрати.

Так чи інакше, радіозв’язок з Землею зник. Добре, що хоч продовжували справно працювати наші радіолокатори, встановлені в носовій частині корабля для виявлення зустрічних метеоритів. На їх чутливих зеленуватих сяючих екранах кожен, навіть найдрібніший далекий ще метеорит раптом викликає скривлення яскравої лінії, яка перетинає екран. І тоді зразу ж таки автоматично починає діяти той чи інший ракетний двигун на крилах астроплана, корабель трохи повертає вбік, скривлення лінії на екрані зникає, і астроплан знову, так само автоматично, лягає на правильний курс, обійшовши метеорит. Ні, зустрічних метеоритів ми аж ніяк не боїмося, доки працює цей надзвичайний радіолокаційний пристрій, чутливіший від якого завгодно телескопа і діючий, як каже Вадим Сергійович, “швидше думки”.

Нас трохи захищає від космічного проміння шар електрично обробленого свинцю, прокладений в оболонці корабля під