Читати книгу - "Подих смерті"

— Ральф кидав тінь на мене, а отже, і на вас. Була поставлена на карту ваша фахова честь.

— Моїй фаховій честі, — голос Ансона затремтів, — нічогісінько не загрожує. Ніщо не може її заплямувати.

— А я думаю інакше. Все своє життя ви берегли її, як зіницю ока, берегли відчайдушно. Згадайте, що сказав сьогодні вранці про вас Кінскі. Ви проголосили себе капітаном на кораблі науки. Ви були капітан, а ваші аспіранти — корабельна команда. А капітан корабля у відкритому морі владен над життям і смертю своїх підлеглих. Правду я кажу, капітане?

— Не розумію, куди ти гнеш.

— Ви завжди прагнули розпоряджатися життям і смертю своїх учнів і, якщо й не показували цього, то в підсвідомості таке прагнення засіло міцно — чи ж не тому ви так любили своє прізвисько, Кеп?

І ось ви раптом довідуєтесь, що ваш учень, бо аспірант вашого учня — завжди і ваш учень, вчинив найгірший науковий гріх, гріх непрощенний, смертний. І ви засудили його до смертної кари. Ви просто не мали вибору, бо якби Ральф залишився жити і про його шахрайство дізналися, ваша честь…

— Ви вважаєте, професоре, — голос Дохені пролунав так несподівано, аж усі здригнулися, — що цей старий пробрався у лабораторію вашого хлопця і підмінив ті колбочки?

— Він має універсальний ключ до всіх приміщень, — відказав Брейд.

— А звідки він міг знати, чим займатиметься тоді чи тоді ваш аспірант? Хіба він заходив туди регулярно і переглядав його щоденники?

— Ні. Не було потреби. Він частий гість у моїй лабораторії. Приміром, я застав його тут у п'ятницю, повернувшись із лекції. І сьогодні вранці він теж тут був, коли я повернувся після занять. Власне, ви самі щойно мали нагоду переконатись у цьому, коли Ансон зайшов сюди, відімкнувши двері своїм ключем. А копії Ральфових робіт із підробними даними, як, зрештою, і всі інші документи такого роду, зберігаються тут, у моєму кабінеті. І в щоденниках Ральф дуже ретельно описує, як він проводив експерименти, згадує й про те, що завчасу готує хімікати для всієї серії дослідів. Тож Кеп добре знав, як діяти, і вчинив злочин. Скрупульозний сам, він не тільки легко у всьому розібрався, а й зумів скористатися з Ральфової скрупульозності.

— Все це лише голослівні заяви, — відрубав Ансон, — я навіть не відповідатиму на них.

— Коли Ансон дізнався, що я збираюся продовжувати Ральфову роботу… — Брейд робив відчайдушні зусилля, щоб довести викриття до кінця, але мусив урвати. Набрав у груди повітря, витяг хустинку, витер спітніле чоло і тільки тоді повів далі: — Ви силкувалися відмовити мене, Ансоне, пробували зацікавити іншою роботою. Пригадуєте розмову про порівняльну біохімію? Коли ж ці спроби закінчилися невдачею, ви й мені склали смертний вирок. Адже я теж міг зганьбити ваше ім'я, отож ви й поклали…

Зненацька підвівся Дохені. На його широкому обличчі виразно малювалася тривога.

— Не хвилюйтеся, професоре, — лагідно озвався він, — заспокойтесь і говоріть про щось одне. Адже йдеться про Ральфову справу. Ось і тримайтеся цієї теми. Тільки цієї.

Брейд знову витер хустинкою обличчя.

— Гаразд, — погодився він, — я триматимусь одного. Зараз я наведу один факт, неспростовний доказ у Ральфовій справі. — Оця людина, — його палець, скерований на Ансона, тремтів, — невільник часу. Щоправда, всі викладачі почасти такі невільники, але в нього це перетворилося на манію. Він завжди точно дотримується призначеного часу зустрічі. Зрештою, ми мали нагоду переконатися, що й сюди Ансон увійшов рівно о п'ятій, хвилина в хвилину.

— Так, я зауважив це, — підтвердив Дохені.

— Всі завжди повинні пристосовуватись до нього. Ми приходимо на зустріч з ним у точно визначений час, бо він так вимагає. Нема тобі прощення, коли опізнишся. Але минулого четверга, коли він призначив мені зустріч о п'ятій, я не міг з'явитися точно, бо через Ральфову смерть надовго затримався на кафедрі. Звідки ви це знали, Кепе? Як могли передбачити, що саме цього, а не якогось іншого дня я не прийду, як умовлялися, хоча досі я завжди був точний, зустрічаючися з вами? Хіба я коли-небудь пропустив хоч одну зустріч? Чому ж ви все-таки вирішили, що саме цю зустріч я пропущу?

— Про що це ти говориш? — зневажливо кинув Ансон.

— У четвер по обіді, — вів далі Брейд, — рівно о п'ятій, йдучи на домовлену зі мною зустріч, на вулиці перед моїм будинком ви перестріли мою доньку Джінні. В університеті того дня вас не було зовсім. І ніхто не повідомляв вас про випадок із Ральфом. Одначе ви, вручаючи Джінні частину рукопису своєї книжки, сказали: «Віддаси цю течку татові, коли він повернеться додому». Звідки ви взяли, що я не вдома?

— Але ж тебе справді не було тоді вдома, — сказав Ансон. — Ти ж не заперечуватимеш цього?

— Так, не було. Безперечно. Але звідки ви знали? Ви ж не запитували у Джінні, чи я вдома? Ви навіть не підійшли до вхідних дверей. Ви просто вручили рукопис і сказали: «Передай батькові, коли він повернеться додому…» «Коли він повернеться додому…» Отже, ви знали, що я не з'явився на зустріч, уперше за весь час. Ви знали, що Ральфова смерть затримала мене на кафедрі. Але як ви могли знати це, Кепе? Звідки могли знати, Кепе?

— Не кричи на мене, будь ласка! — кинув Ансон.

А Брейд не вгавав:

— То ви влаштували мені побачення зі смертю. Ви знали, що Ральф уже мертвий, бо підсипали отрути в колбу, що мала бути використаною в четвер. Ви знали: я неодмінно знайду труп, обходячи, як завжди, лабораторії своїх аспірантів, щоб попрощатися з ними перед тим, як іти додому. Ви були певні, що я зроблю такий обхід, бо знали, що це стало однією з моїх звичок, запозичених у вас. Та навіть знаючи, що я спізнюся, ви лишились вірним своїй пунктуальності і прийшли в умовлений час, щоб передати рукопис.

— Всі ці міркування нічого не варті, що тебе нема, я дізнався від твоєї дочки.

— Ви не питали її.

— Помиляєшся, питав.

— Ні, Кепе! Вона ясно мені сказала, що ви попросили передати мені рукопис, коли я повернуся додому. Пригадавши сьогодні вранці ту розмову з Джінні, я подумав, що вона, може, передала не всю розмову з вами. Я зателефонував до неї у школу і попросив Джінні переповісти її ще раз. Я змусив її зробити це кілька разів. Ви не питали її, чи я був удома. Ви