Читати книгу - "Двір Хаосу"

Раптом через грозовий фронт пролетів дракон, і ще один, і ще. Зелено-золотисто-чорні, як старе залізо, я спостерігав, як вони ширяють на вітрах, повертаючи голови, щоб випустити вогненні вимпели. Позаду них блискали блискавки і вони були жахливими й чудовими, і величезного розміру. Під ними йшло невелике стадо білого рогатої худоби, ревучи і вибиваючи дріб своїми копитами. Серед них були вершники, які клацали довгими чорними бичами.

Потім пішла процесія істинно звіриних військ з відображенням, з якими Амбер іноді торгував — важких, лускатих і пазуристих — граючи на інструментах на зразок волинок, чиї завиваваючі свисти доносилися до нас з трепетом і пафосом.

Вони промарширували далі і з'явилися нові факельники і нові війська зі своїми кольорами. Ми стежили, як вони проходять і відходять своєю дорогою в далеке небо, сяюча міграція світлячків, до їх кінцевої Цитаделі — чорної, званої Двором Хаосу.

Ході, здавалося, немає кінця, я втратив всякий рахунок часу, але грозовий фронт, дивна річ, не наступав, коли тривало все це. Я навіть дещо втратив своє почуття особистості, настільки я був захоплений процесією, що проходила повз нас. Це, знав я, було подією, яка не могла повторитися ніколи.

Світлі літаючі істоти проносилися над нами, а темні пропливали повище.

Там були примарні барабанщики, істоти з прозорого світла і зграя літаючих машин, я побачив вершників, одягнених у все чорне, верхи на самих різних звірях, крилаті дракони зависли в небі. І звуки — тупіт копит і ніг, спів і завивання, барабани та труби — виросли в могутню хвилю, яка омивала нас.

Потім, коли мої очі пройшли вздовж цих шеренг, з виблискуючої завіси з'явилася нова фігура. Це був візок, весь задрапований чорним, запряжений парою чорних коней. В кожному розі знаходився посох, який палав блакитним вогнем, і на ньому покоїлося те, що могло бути тільки труною, загорнутою в наш прапор з Єдинорогом. Візником був горбун, одягнений в пурпурно-помаранчевий одяг, і навіть на цій відстані я знав, що це був Дворкін.

«Значить, таким ось чином, — подумав я. — Не знаю чому, але це якось вкладається, вкладається, що ти тепер подорожуєш на колишню Батьківщину. Було багато, що я міг сказати тобі, поки ти жив, але мало було коли-небудь сказано правильних слів. Тепер все закінчено, тому що ти мертвий. Так само мертвий, як всі ті, хто пішов у це місце до тебе, куди скоро можуть послідувати решта з нас. Я шкодую. Лише після всіх цих довгих років, коли ти прийняв іншу особу і зовнішність, я, нарешті, впізнав тебе, став поважати, і навіть почав ставитися до тебе із симпатією — хоча і в цьому образі ти був хитрим старим засранцем. Чи було ганелоновське «Я» весь час справжнім тобою або чи воно було ще однією формою, прийнятої заради зручності, щоб змінити старіючу зовнішність? Я ніколи не дізнаюся, але я хотів би дізнатися, що побачив тебе, нарешті, таким, яким ти був, що я зустрів того, до кого ставився з симпатією, кому міг довіряти, і що це був ти. Я бажав би, щоб я зміг дізнатися тебе краще, але і на тому спасибі… «

— … Батько? — Тихо запитав Джуліан.

— Він хотів, щоб його відвезли за Двір Хаосу в остаточну пітьму, коли, нарешті, прийде його час, — сказав Блейз. — Так мені колись розповів Дворкін. За межі Хаосу і Амбера, в місце, де ніхто не панує.

— І так воно і є, — сказала Фіона. — Але чи є десь порядок за стіною, через яку вони пройшли? Або ця гроза буде тривати вічно? Якщо він досяг успіху, вона лише спадаюче явище і ми в безпеці. Але якщо ні…

— Це не має значення, — втрутився я, — досяг успіху він чи ні, тому що я досяг успіху.

— Що ти маєш на увазі? — Запитала вона.

— Я вважаю, що він зазнав невдачі, — пояснив я. — Що він був знищений, перш ніж зумів відремонтувати старий Лабіринт. Коли я побачив наближення цієї грози, насправді я випробував частину її, я зміркував, що ніяк не зможу вчасно поспіти сюди з Каменем, який він відправив мені після своїх зусиль. Бранд всю дорогу намагався відібрати йогоу мене. Може якраз це подало мені думку. Це було найважче, що я коли-небудь робив, але я досяг успіху. Світ повинен утриматися від розпаду, чи виживемо ми чи немає. Бранд відняв у мене Камінь якраз тоді, коли я завершив його. Але я оправився від його нападу і зумів скористатися Лабіринтом, щоб спроектувати себе сюди. Так що Лабіринт як і раніше існує, що б там ще ні сталося.

— Але, Корвін, — запитала Фіона, — що, якщо батько досяг успіху?

— Я не знаю.

— Я так розумію, — сказав Блейз, — з того, що розповів мені Дворкін, що два різних Лабіринти не можуть існувати в одному і тому ж Всесвіті. Ті, що в Рембо і на Тир-на-Нготі не в рахунок, будучи тільки відображеннями нашого…

— Що ж трапиться? — Запитав я.

— Я думаю, що станеться відкол, основа нового існування десь.

— Яким же буде його вплив на наш власний?

— Або загальна катастрофа, або взагалі ніякого впливу, — висловила свою думку Фіона. — Я можу довести будь-який варіант.

— Тоді ми повернулися прямо туди, звідки почали, — сказав я. — Або все повинно незабаром розвалитися, або все повинно встояти.

— Здається так, — погодився Блейз.

— Це не має значення, якщо нас все одно не стане після того, як ця хвиля добереться до нас, — розсудив я. — А вона добереться.

Я знову звернув свою увагу до похоронного кортежу. За возом з'явилися нові вершники, за якими пішли маршируючі барабанщики. Потім вимпели і факели і довгі шеренги солдатів-піхотинців. Спів все ще долинав до нас, і далеко-далеко за безоднею процесія, здавалося, змогла, нарешті, дістатися до тієї темної цитаделі.

«Я так довго ненавидів тебе, настільки багато ставив тобі в провину. Тепер з цим покінчено і нічого з цих почуттів не залишилося. Замість цього ти навіть захотів, щоб я був королем, робота, для якої, як я тепер бачу, я не годжуся. Правда, я бачу, що я, врешті-решт, щось означав для тебе. Я ніколи не скажу цього іншим. Достатньо знати мені самому. Але я ніколи не зможу думати про тебе в тому ж дусі. Твій образ уже втрачає чіткість. Я бачу обличчя Ганелона там, де має бути твоє. Він був моїм товаришем, він ризикував заради мене своєю головою. Він був тобою,