Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

— Харальд — відлюдник. Ми з ним ніколи не могли порозумітися. Крім сварок з приводу концерну — адже він співвласник, — ми майже не розмовляємо останні років шістдесят. Він старший за мене, йому дев’яносто один рік, і він єдиний з моїх п’яти братів, хто ще живий. Подробиці я розповім потім, але він вчився на лікаря і працював в основному в Уппсалі. Коли йому сповнилося сімдесят, він переїхав назад у Хедебю.

— Наскільки я розумію, любові між вами немає, хоч ви й сусіди.

— Я вважаю його препоганою людиною і волів би, щоб він залишався в Уппсалі, але цей будинок належить йому. Я говорю як негідник?

— Ви говорите як людина, яка не любить свого брата.

— Перші двадцять п’ять — тридцять років свого життя я вибачав і прощав таким, як Харальд, позаяк ми родичі. Потім я виявив, що рідна кров ще не гарантує любові і що в мене вкрай мало причин брати Харальда під свій захист.

Наступний будинок належав Ізабеллі, матері Харієт Ванґер.

— Їй цього року виповнюється сімдесят п’ять,і вона як і колись елегантна й пихата. До того ж вона єдина в селищі розмовляє з Харальдом та іноді навідує його, але в них не дуже багато спільного.

— Які стосунки були в неї з Харієт?

— Правильно мислиш. Жінки теж повинні входити в коло підозрюваних. Я вже розповідав, що вона частенько кидала дітей напризволяще. Достеменно не знаю, але думаю, що в неї були добрі наміри попри цілковиту нездатність відповідати за що-небудь. Близькі вони з Харієт не були, але серйозно ніколи не сварилися. Вона може бути різкою, й іноді здається, що вона без клепки в голові. Коли зустрінешся з нею, зрозумієш, що я маю на увазі.

Сусідкою Ізабелли була якась Сесілія Ванґер, дочка Харальда Ванґера.

— Раніше вона була заміжня і жила в Хедестаді, але роз'їхалася з чоловіком років двадцять тому. Будинок належить мені, і я запропонував їй переїхати сюди. Сесілія — вчителька і багато в чому цілковита протилежність своєму батькові. Либонь, слід додати, що вона теж розмовляє з Харальдом тільки в разі потреби.

— Скільки їй років?

— Вона народилася в сорок шостому році. Тобто їй було двадцять, коли зникла Харієт. Ага, ще — вона була в числі гостей на острові того дня.

Він ненадовго замислився.

— Сесілія може видатися легковажною, але насправді в неї чіпкий розум. Її не слід недооцінювати. Якщо хто і здогадається, що ти робиш, то це вона. Я можу, мабуть, сказати, що вона належить до тих родичів, кого я найбільше ціную.

— Чи означає це, що ви її не підозрюєте?

— Я б так не сказав. Мені хочеться, щоб ти обдумував усе це цілком неупереджено і незалежно від того, що думаю я.

Найближчий до житла Сесілії будинок належав Хенріку Ванґеру, але його винаймала літня пара, що раніше працювала в керівництві концерну. Вони переїхали на острів у 80-х роках і, отже, не мали ніякого відношення до зникнення Харієт. Далі стояв будинок Бірґера Ванґера, брата Сесілії Ванґер, але він був порожній уже кілька років, відтоді, як господар поселився на сучасній віллі в Хедестаді.

Більшість будинків понад дорогою були міцними кам’яницями, збудованими на початку минулого століття. Останній же будинок дуже від них відрізнявся: це виявилася споруджена сучасним архітектором за індивідуальним проектом вілла з білої цегли і з темними простінками між віконними отворами. Вілла була гарно розташована, і Мікаель відзначив, що з верхнього поверху напевно відкривається чудовий краєвид на море зі східного боку і на Хедестад із північного.

— Тут живе Мартін Ванґер, брат Харієт і генеральний директор концерну. На цій ділянці раніше була пасторська садиба, але в сімдесятих роках вона постраждала під час пожежі, і, ставши в сімдесят восьмому генеральним директором, Мартін побудував тут собі віллу.

В останньому будинку зі східного боку дороги жили Герда Ванґер, удова брата Хенріка Ґреґера, та її син Олександр Ванґер.

— Герда хвороблива, страждає на ревматизм. Олександрові належить невелика частина акцій концерну, але в нього є і власні підприємства, зокрема ресторани. Він зазвичай проводить кілька місяців на рік на Барбадосі, у Вест-Індії, де в нього деякі кошти вкладені в туризм.

Між будинками Герди і Хенріка Ванґера лежала ділянка з двома невеликими будинками, які були порожні і призначалися для різних членів сім’ї, що приїжджали погостювати. По той бік від садиби Хенріка розташовувався будинок, куплений ще одним співробітником концерну, що вийшов на пенсію, але зараз він стояв порожній, позаяк господар з дружиною завжди проводили зиму в Іспанії.

Вони повернулися назад до перехрестя, і екскурсія закінчилася. Вже починало сутеніти. Мікаель заговорив першим:

— Хенріку, я можу лише повторити, що ця справа навряд чи дасть результати, але я виконуватиму роботу, задля якої мене найняли. Писатиму вашу біографію і для вашої втіхи критично і з максимальною ретельністю прочитаю всі матеріали про Харієт Ванґер. Мені тільки важливо, щоб ви розуміли, що я не який-небудь приватний детектив, і не покладали на мене дуже великих надій.

— Я не плекаю ніяких надій. Я хочу лише зробити останню спробу дістатися до правди.

— Добре.

— Я людина вечірня, — заявив Хенрік Ванґер, — і буду доступний починаючи з обіду і далі. Я приготую у себе вдома робочий кабінет, яким ти зможеш користуватися будь-коли.

— Дякую, не треба. У мене вже є кабінет в гостьовому будиночку, там я і працюватиму.

— Як хочеш.

— Коли мені потрібно буде поговорити з вами, ми зможемо сидіти у вашому кабінеті, але я не збираюся накидатися на вас із розпитами просто сьогодні ввечері.

— Це зрозуміло.

Старий здавався підозріло згідливим.

— Читання матеріалу забере в мене тижнів два. Ми працюватимемо на два фронти. Будемо зустрічатися на кілька годин на день, щоб я міг розпитувати вас і збирати матеріал для біографії. Коли в мене з’являться питання про Харієт, які мені захочеться обговорити, я їх вам ставитиму.

— Звучить розумно.

— Працювати я буду за вільним графіком, без фіксованого робочого часу.

— Це вирішувати тобі.

— Ви, звичайно, в курсі, що мені місяців за два доведеться сісти у в’язницю. Не знаю, коли саме це трапиться, але оскаржувати вирок я не збираюся. Отже, це, очевидно, станеться десь протягом року.

Хенрік Ванґер насупив брови:

— Як невдало вийшло. Спробуємо на той час що-небудь придумати. Ти можеш попросити відстрочку.

— Якщо все піде добре і в мене вже набереться достатньо матеріалу, я зможу