Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

15 листопада Маріон Дж. Колоскі, директорка програми сприяння судочинству при Південно-західному центрі судової психіатрії, доповіла, що Стелла Каролін і Дороті Тернер після зустрічі з Мілліганом дійшли такого висновку: він цілком може постати перед судом і адекватно співпрацювати з адвокатами, проте «його психіка надзвичайно вразлива, тож існує вірогідність, що будь-якої миті його наразі цілісна особистість може знову розділитися на вже відомий набір альтер-его».

29 листопада газети «Дайтон Дейлі Ньюз» і «Колумбус Диспетч» опублікували коментар Чалмера Міллігана, у якому той відхрещувався від звинувачень у сексуальному насильстві над пасинком. На шпальтах «Колумбус Диспетч» з’явилось таке інтерв’ю:

ВІТЧИМ ЗАПЕРЕЧУЄ, ЩО ЗНУЩАВСЯ З ЮНОГО МІЛЛІГАНА

Чалмер Мілліган стверджує, що його «дуже ображає» розтиражована у пресі інформація, ніби він вдавався до фізичного і сексуального насильства у стосунках зі своїм пасинком, Вільямом С. Мілліганом, у котрому, за словами лікарів, уживається десяток різних особистостей.

«Ніхто навіть не поставив мене до відома», — скаржиться Мілліган-старший, називаючи заяви пасинка про заподіяну йому шкоду «абсолютно безпідставними». […]

Як зазначено у звіті, підписаному лікарем Джорджем Т. Гардингом, психіатри виявили у Міллігана розщеплення особистості і вважають, що деякі його внутрішні «я» навіть не підозрюють про дії інших. Причину такого розладу лікарі вбачають зокрема і в тому, що в ранньому віці Мілліган став жертвою насильства. […]

Чалмер Мілліган розповідає, що публікації у пресі завдали йому чимало клопоту.

«Завжди знайдуться охочі перекрутити факти. Це дуже неприємно», — нарікає він. […]

За словами Чалмера, найбільше йому допікають матеріали, де при описах знущань не наголошується, що про них відомо лише з вуст самого Вільяма та його психіатрів.

«Єдине джерело — це сам хлопець, — каже Мілліган-старший. — А газети тільки роздзвонюють те, що почули від них (тобто від психіатрів і юного Міллігана)».

Чалмер Мілліган відмовився повідомити, чи планує він подавати позов про наклеп.

Впевненість Джуді й Ґері в тому, що Біллі визнають невинним на підставі психічного розладу, дедалі міцнішала, однак вони усвідомлювали, що в такому разі на їхні плечі ляже нова проблема. Раніше після подібного вердикту підсудного відсилали до Ліми. Проте 1 грудня, за три дні до суду, в Огайо мав набрати чинності новий закон про душевнохворих людей, згідно з яким до підсудних, яких виправдовували через психічні вади, повинні ставитись як до хворих, що потребують лікування, а не як до злочинців. Новий закон велів, щоб цих осіб направляли до таких психіатричних шпиталів, де ті не зможуть заподіяти шкоду собі та іншим, але й не потерпатимуть від обмежень суворіших, ніж того вимагає їхній діагноз. Розподілення пацієнтів по державних психіатричних установах належатиме до сфери повноважень спеціального суду у справах опікунства і психічного здоров’я.

Позаяк слухання у справі Біллі мало відбутися 4 грудня, що робило його першим підсудним, чий випадок підпадає під дію нового закону, існувала доволі велика вірогідність того, що захисникам вдасться переконати суд у справах психічного здоров’я не посилати Біллі до Ліми. Втім, для цього адвокати повинні були знайти альтернативу — місце, де їхньому клієнту змогли б забезпечити належне лікування.

Про шпиталь Гардинга і мови не могло бути, враховуючи вартість послуг. Слід було знайти державний шпиталь, де до того ж працював би спеціаліст, обізнаний із розладом множинної особистості і спроможний його вилікувати.

Лікарка Корнелія Вілбур підказала, що кілометрах у ста двадцяти від Колумбуса є державна психіатрична клініка, один із фахівців якої вже працював із кількома людьми з розщепленням особистості й заслужив репутацію фахівця у цій царині. І вона порекомендувала Девіда Кола, головного лікаря центру психічного здоров’я міста Афіни, що в штаті Огайо.

Офіс прокурора наполіг на попередній зустрічі з Ричардом Б. Меткалфом, суддею у справах опікунства і психічного здоров’я, щоб той розтлумачив деякі пункти нового закону. Суддя Джей Флаверс погодився й домовився про зустріч. Але Джуді і Ґері знали, що самим тільки обговоренням закону все не обмежиться. До них приєднається суддя Флаверс, і вони повинні будуть вирішити, котрі з доказів будуть представлені в понеділок у категорії «за взаємною згодою сторін обвинувачення й захисту», а також куди Біллі Мілліган поїде на лікування, якщо йому буде винесено виправдувальний вирок на підставі неосудності.

Джуді й Ґері вирішили, що слід одразу з’ясувати, чи погодиться лікар Кол прийняти Біллі до Афінського центру психічного здоров’я. Джуді вже чула про лікаря Кола і навіть написала йому в липні листа, збираючи інформацію про розлад множинної особистості, проте тоді вона змовчала про ім’я свого клієнта. Тепер же вона зателефонувала лікарю і запитала, чи не погодиться він узяти на лікування Біллі Міллігана, а також чи не міг би він приїхати у п’ятницю до Колумбуса і взяти участь у їхній зустрічі.

Кол відповів, що, перш ніж щось вирішити, він мусить дістати згоду Сью Фостер, директорки шпиталю, а та своєю чергою повинна буде обговорити все зі своїм керівництвом із Департаменту психічного здоров’я. Кол сказав, що не відкидає можливості прийняти Міллігана, і погодився прибути у п’ятницю до Колумбуса.

1 грудня Джуді з нетерпінням чекала на появу лікаря Кола. Вестибюль перед кабінетом судді Меткалфа поступово заповнювався людьми, що мали стосунок до справи Міллігана. Зокрема, там уже були лікар Джордж Гардинг, лікарка Стелла Каролін, Дороті Тернер і Берні