Читати книгу - "На інших вітрах"

А потім довго лежала без сну на широкому ліжку, і перед очима у неї стояло одне і те ж видіння: пустельна дорога, по якій Техану йде зовсім одна, і падаючий з неба страшний чорний вузол, що перетворюється в мережу, яка змінюється, звиваючись в кільцях — стаючи зграєю драконів, оточених язиками полум'я, — і дракони спрямовують вогонь прямо до Техану, і ось спалахує її волосся, горить її одяг… Ні! Ні! Цього не буде! Тенар змусила себе не думати про це, відкрила очі, але варто було їй їх закрити, і вона знову побачила пустельну дорогу і Техану, що йде по ній, самотня, і чорний клубок драконів в небесах, охоплений полум'ям, підлітає все ближче і ближче…

Коли морок ночі змінився досвітніми сутінками, Тенар нарешті заснула, зовсім змучена, і їй снилося, що вона знаходиться в будинку Старого Мага біля водоспаду, що вона повернулася нарешті додому і до страшенно рада цьому. Їй снилося, що вона бере віник біля дверей, щоб підмести дубову підлогу, бо Гед явно не надто багато часу приділяв прибиранню, і раптом бачить в протилежній стіні будинку двері, яких там раніше не було. Вона відкриває ці двері і виявляє за ними маленьку, низеньку прибудову з каменю з побіленими стінами. І в цій кімнатці навшпиньках вартує Гед, ні, не вартує, а якось дивно, скорчившись, сидить, і його руки безсило лежать у нього на колінах, а голова в нього не людська, а пташина, маленька темна голова стерв'ятника з хижо зігнутим дзьобом. І Гед говорить їй тихим, хрипким голосом: «Тенар, у мене ж немає крил!» І при цих словах в душі її піднімається такий гнів і такий жах, що вона… Тенар прокинулася, задихаючись і хапаючи ротом повітря, і побачила сонячне світло, ковзаюче по стіні спальні, і згадала, що знаходиться в королівському палаці, і почула ніжний чистий спів труб, що повідомляв про настання четвертої години ранку.

Принесли сніданок. Вона трошки поїла, розмовляючи з Беррі, літньою покоївкою, яку вона вважала кращою цілого полку інших покоївок і благородних придворних дам, представлених їй Лебанненом. Беррі була жінка розумна, досвідчена, яка добре знала свою справу і до того ж сільська, родом з внутрішніх земель Хавнора, і з нею Тенар зійшлася куди краще, ніж з манірними придворними дамами. Дами, зрозуміло, були добре виховані і обходилися з Тенар ввічливо і чемно, проте поняття не мали, як їм розмовляти з особливою жінкою, яка чи то колишня каргадська жриця, чи то просто дружина звичайного селянина з Гонта. Тенар бачила, що їм набагато простіше бути ласкавими з Техану, яка вперто зберігала сором'язливе мовчання. Її вони, по крайній мірі, могли шкодувати. Тенар їм жаліти не було за що.

А ось Беррі могла її пошкодувати і шкодувала. І того ранку вона дуже добре втішила Тенар, сказавши:

— Не хвилюйся. Наш король неодмінно привезе дівчинку назад живою і здоровою. Невже ти думаєш, що він потягнув би її в таку небезпечну подорож, якби знав, що не зможе вберегти від будь-якого лиха? Та ніколи в житті! Тільки не він! — Все це, звичайно, була брехня, але Беррі так пристрасно втішала Тенар і так вірила в істинність своїх слів, що вона просто змушена була з нею погодитися. Але, на жаль, це не принесло їй душевного спокою.

Їй необхідно було чимось зайнятися, бо відсутність Техану відчувалася повсюди, і Тенар вирішила сходити до каргадської принцеси і подивитися, чи не хоче та вивчити пару-другу слів ардичної мови або принаймні сказати Тенар, як її звуть.

На каргадських островах люди не зберігали свої справжні імена у таємниці, як жителі ардичних земель. Як і тутешні прізвиська або «домашні» імена, імена каргадців часто були звичайними значущими словами: Роза, Вільха, Слава, Надія. Іноді ім'я дитині вибирали, згідно з традицією, в честь якого-небудь далекого предка. Але люди на каргадських островах відкрито називали своє ім'я і пишалися тим, що воно, наприклад, старовинне або, скажімо, передається з покоління в покоління по жіночій або чоловічій лінії. Сама Тенар, правда, була занадто рано розлучена з батьками і так і не дізналася, чому вони назвали її Тенар, але думала, що швидше за все так звали одну з її бабусь або прабабусь. Це ім'я було у неї незабаром відібране, і жриці стали називати її тільки Ара, Поглинена або Відроджена, і вона згадала своє справжнє ім'я тільки тоді, коли його повернув їй Гед. Для нього, як і для неї, воно було її Справжнім ім'ям, хоча і не було словом Справжньої Мови і не здатне було забезпечити комусь владу над нею. Так що вона ніколи його не приховувала.

І тепер вона губилася в здогадах: чому ж принцеса приховує своє ім'я? Служниці називали її тільки Принцеса, або Пані, або Господиня, а посли — Принцеса, дочка Тхола, Господиня Гур-ат-Гура тощо. Якщо у цієї бідної дівчинки є тільки титули, то пора їй мати і справжнє ім'я!

Тенар розуміла, що не пристало гості короля йти однією вулицями Хавнора, проте Беррі і без неї турбот вистачало, тому вона попросила дати їй в супроводжуючі кого-небудь із слуг, і проводжати її відправився чарівний хлопчик років п'ятнадцяти, мабуть, паж, який так піклувався про неї, особливо на перехрестях, немов вона була старою бабою, вижилою з розуму і тремтячою від старості. Тенар завжди подобалося гуляти по Хавнорі. Вона давно виявила — і примирилася з цим, — що по вулицях без Техану ходити куди простіше. Люди, варто було їм поглянути на Техану, зазвичай тут же відверталися, і Техану йшла по вулиці вся стиснута, суцільне втілення страждаючої гордості, ненавидячи і тих, хто дивився на неї, і тих, хто від неї відвертався. І Тенар завжди страждала разом з нею, а може, ще більше, ніж вона.

Але на цей раз вона могла нікуди не поспішати, спокійно розглядати вітрини магазинів, ринкові прилавки, обличчя людей і їх одяг. У порту Хавнора завжди було повно приїжджих з усіх островів Архіпелагу. Тенар з задоволенням відхилилася від основного маршруту і дозволила своєму юному провіднику показати їй вулицю, де розписні містки, перекинуті з одного даху на інший, створювали відчуття якогось чарівного повітряного склепіння стелі; з містків у безлічі звисали якісь в'юнкі рослини, покриті червоними квітами, і на всі боки стирчали довгі жердини з пташиними клітками,