Читати книгу - "Айвенго (укр)"

Ревекки, що навіть магістр поморщився і намагався якнайшвидше їх спекатися. Набагато уважніше він поставився до повідомлень лицаревих слуг щодо штурму та захисту замку барона де Бефа, рясно приправлених їхніми власними фантазіями. За їхніми словами, Бріан де Буагільбер здійснив, рятуючи Ревекку з охопленої полум’ям фортеці, надзвичайні подвиги та не раз наражав власне життя на смертельну небезпеку. Ніби на власні очі вони бачили, як дівчина, скочивши на парапет вежі, перетворилася спочатку на білого, потім на чорного птаха, а потім знову набула людської подоби, щоб і надалі мучити лицаря, який після цього достоту змінився.

Усі очі звернулися на Буагільбера. Він не сів на належне йому за рангом місце, а стояв біля стіни так, щоб бачити обличчя Ревекки. Брат Конрад Монт-Фітчет запропонував вислухати лицаря. Нехай орденський брат сам висловить свою думку про настільки серйозні звинувачення і про свою нещасну пристрасть до чаклунки.

– Сер Бріане, – суворо мовив магістр, – відповідайте на запитання. Суд вимагає!

Храмовник повернув до Луки Бомануара зморене темне обличчя, але мовчав.

– Ним заволодів демон німоти… відійди, сатано! – закричав магістр.

Лицар із величезним зусиллям розліпив губи та, насилу стримуючи лють, промовив:

– Лицар Бріан де Буагільбер не відповідатиме на дурні й брехливі звинувачення. Але якщо тут торкнуться його честі, він захистить її своїм мечем, який чимало послужив славі ордену Храму!

– Ми пробачаємо тебе, брате, – поспіхом мовив магістр. – Ми бачимо, що слова твої йдуть не від тебе самого, а лише від чаклунського напучення… Нехай ті, кому ще щось відомо про лихі витівки цієї злочинниці, виступають зі свідченнями.

Із натовпу виштовхнули жебрака-селянина, сакса, який ледве стояв, спираючись на милиці. Затинаючись і плутаючись у словах, він розповів, що працював столяром в юдея Ісаака, а потім раптом тяжко захворів і ледь не помер. При цьому каліка рукою, яка тремтіла, простяг суддям баночку з ліками, якими його чарівно зцілила Ревекка. Магістр перехрестився й покликав свідчити лікарів.

Двоє лікарів, чернець і цирульник, виступили вперед і, ретельно вивчивши бальзам, оголосили, що склад цієї мазі їм зовсім невідомий та вони не можуть стверджувати, що лікування нею корисне.

Магістр переможним поглядом обвів залу.

– Відкрий обличчя, відьмо! – наказав він Ревецці, яку всадили на грубо сколочену лаву.

– Не зніму покривала, якщо зватимеш мене відьмою, – тихо, але розбірливо мовила дівчина.

Бомануар махнув варті, але тієї миті, коли чорні фігури обступили Ревекку, щоб зірвати з її обличчя шовкову тканину, дівчина скочила з місця, зробила крок уперед, і покривало ковзнуло до її ніг. Вона погордливо випросталася та обвела блискучими, темними як ніч очима всіх, хто зібрався в залі. Таємничо блиснули персні на смуглявих рухливих пальцях, на обличчі застигла посмішка, коли Ревекка щось прошепотіла своєю мовою. Перед суддями та глядачами стояла справжня чаклунка, чия краса могла позбавити розуму не одного храмовника. Магістр, збентежившись, відкашлявся і в цілковитій тиші виголосив обвинувачення, насамкінець запитавши Ревекку, що вона може сказати на свій захист перед тим, як буде винесено вирок.

– Мені немає в чому виправдовуватися. – Дівчина зблідла, проте швидко опанувала себе. – Лікування не суперечить ані вашій, ані нашій вірі, а вміння лікувати – Божий дар. Я відчувала радість, коли хворий повертався до життя, і не вважаю допомогу ближньому злочином. – Ревекка повернула голову і глянула просто на Буагільбера. – Чи ж усі ваші слова про чаклунство – не брехня? Я не звинувачую тебе, Бріане де Буагільбер, хоча ти завдав мені та моєму батькові чимало горя. Проте розсудіть самі – чи треба навіювати людині безумство, якщо вона сама не бажає підкорити своїй волі злі пристрасті? Скажи, лицарю, якщо ти чоловік, чи правду ти чув у цій залі?!

– Нехай відповість, – залунали вигуки серед братів-храмовників.

Натовп загудів і захвилювався.

– Відповідай негайно, брате Бріан! – Магістр утупив у Буагільбера полум’яний погляд.

Обличчя лицаря спотворила судома. Деякий час він мовчав, поки нарешті не пробурмотів, звертаючись до Ревекки: «У твоїй руці… Боже, порятуй нас… Письмена… Письмена…»

– Ось вам незаперечний доказ того, що цей брат зачарований! – Магістр підняв жезл і вказав ним на храмовника. – Він не здатен навіть свідчити на користь звинувачуваної.

Проте Ревекка все зрозуміла. Опустивши голову, вона пробігла очима записку, зім’яла її та сунула в рукавичку. На пергаменті арабськими літерами було написано: «Проси захисника».

– Злочинниця! – Лука Бомануар знов обернувся до Ревекки. – Ти сама переконалася, що свідчити на твою користь більше немає кому. Визнай свою провину!

– Усе, що казали тут, – брехня. Я оголошую себе безвинною та обмовленою… – Голос Ревекки міцнів із кожним словом. – Я добре знаю закони цієї країни і звертаюся до Божого суду. Нехай мій захисник підтвердить мою правоту!

– Хто ж погодиться надати захист юдейці та ще й чаклунці?

– Бог пошле мені захисника! – Із цими словами Ревекка зняла вишиту шовкову рукавичку з правиці й кинула її до ніг магістра. – Я вимагаю призначити судовий двобій. Ось мій виклик!

Розділ 32

У залі здійнявся неймовірний галас. Бомануар із надзвичайним подивом поглянув на вузьку рукавичку біля своїх ніг, а потім перевів погляд на Ревекку. До нього наблизився Конрад Монт-Фітчет і, нахилившись до його вуха, щось прошепотів.

– Дайте мені її рукавичку! – промовив Бомануар. – Мені сказали, що тут ти, Ревекко, маєш право на захист. – Магістр зім’яв у руці тонку мережчату тканину. – Яка неміцна і маленька твоя рукавичка порівняно із залізною рукавицею… Що ж, нехай Господь укаже нам істину! Згідно з правилами суду Божого, Ревекка, дочка Ісаака з Йорка, кинула виклик нашому могутньому ордену. Кому, брати, ми доручимо захищати його честь?

– Бріанові де Буагільберу! – пролунали голоси храмовників.

– Рішення ухвалено! – Магістр підвівся і тричі вдарив палицею об підлогу. – Призначаємо представником нашої сторони в майбутньому двобої брата Буагільбера, а дівчині Ревецці даємо два дні, щоб знайти собі захисника. Залишилося призначити місце, що годиться для битви.

Альберт Мальвуазен, який досі стояв поруч із Буагільбером і щось доводив лицареві напівголоса, одразу ж попрямував до магістра.

– У чому річ? Наш хоробрий лицар відмовляється? – посміхаючись, спитав Лука Бомануар.

– Ні, – відповів прецептор, – брат Бріан готовий захищати честь ордену Храму. На нашу думку, місцем для двобою слід призначити бойовище святого Георгія.

– Добре, – мовив магістр. – Ревекко, твій захисник мусить прибути на бойовище не пізніше ранку третього дня, починаючи з цієї хвилини. Якщо цю умову не буде виконано або твій захисник зазнає поразки в судовому двобої, тебе спалять як чаклунку згідно з вироком суду. Амінь! Писарі, оголосіть вердикт трибуналу!

Ревекка цілком спокійно вислухала вирок і лише після цього нагадала магістрові, що