Читати книгу - "Діалоги"

свій дух до суспільних змагань, хіба не найпохвальніше постійно бути в дії? Бо хто поклав собі за мету прислужитися своїм співгромадянам, загалом людям, той і трудиться, і користає водночас, якщо входить у саме скупчення справ і по змозі дає їм лад — і приватним, і громадським». — «Але, — додає він, — зважаючи на хворобливе людське марнославство, на повсюдну брехливість, що споганюють навіть найкращі наміри й ставлять під загрозу будь-яку щирість, перед якою замість успіхів одні лише перешкоди поставатимуть, — потрібно відійти від форуму й суспільних обов’язків. Однак і в домашньому затишку великий дух має змогу розгорнутися. Як леви й інші звірі навіть у клітках не втрачають свого пориву, так і люди в усамітненні стають особливо дійовими. З тим-бо й усамітнюємося, щоб усюди, де б не знайшли собі той спокійний сховок, ми могли б бути помічними усім і кожному зокрема — своїм хистом, словом, порадою. Адже корисним для держави є не лише той, хто висуває кандидатів, захищає оскаржених чи судить у справах війни й миру, а й той, хто виховує молодь, хто при такій нестачі добрих наставників оснащує людські душі чеснотами, зупиняє й напоумлює тих, хто поривається до багатств і розкоші, і навіть якщо він нічого іншого не робить, то принаймні притамовує той їхній порив — у себе вдома, виконує суспільну роботу. То чи більше важить той урядовець, який промовляє між чужинцями і громадянами, чи той міський претор, який повторює присутнім слова асесора, аніж той, хто вчить, що таке справедливість, почуття обов’язку, терпеливість, мужність, зневаження смерті, розуміння богів чи усвідомлення того, який то щедрий дар — чисте сумління? Отже, якщо студіям додаси наче викрадений у суспільних занять час, то це не означає, що ти залишаєш позиції чи занедбуєш обов’язки. Адже воює не лише той, хто стоїть у військовій шерезі, захищаючи праве й ліве крило, а й той, хто чуває при міських брамах, хто відповідає за позиції, хай і не такі небезпечні, та аж ніяк не маловажні, хто відбуває нічні сторожі й пильнує склади зі зброєю. Усі ті служби, хоча не коштують крові, прирівнюються в оплаті до військових служб.

Отож, віддавшись студіям, уникнеш усього того, що викликає відразу до життя. Знуджений днем, не очікуватимеш ночі, не будеш тягарем для себе самого, завадою — для інших; навпаки: багато хто шукатиме приязні з тобою, гарні люди так і спливатимуться до твого дому. Бо чеснота, хай і в тіні, ніколи не залишається непоміченою, вона наче випромінює властиві їй ознаки, і кожен, хто виявиться гідним, може ступити в її слід. А коли відмовимося від будь-якого спілкування, відвернемося від людської спільноти й житимемо, замкнувшись у собі, то ця порожня самотність призведе, врешті, до цілковитої бездіяльності. То ми беремося зводити якусь одну будівлю, то іншу якусь зносимо, то море відганяємо від берега, то всупереч усім перешкодам, що їх висуває місцевість, робимо прохід для води{144} — марнуємо час, який дала нам природа в ужиток. Одні скупляться на той дар, інші — розтрачують його. Одні, користуючись ним, ведуть рахунок своїм витратам{145}, інші поводяться так, що залишаються, врешті, без нічого. Тож не знайдеш чогось бридкішого, аніж обтяжений літами старець, у якого, окрім того довголіття, немає іншого доказу, що він довго прожив на світі».

IV

Мені ж видається, найдорожчий мій Серене, що Атенодор аж надто піддається обставинам, заскоро відступає. Іноді, не заперечую, доводиться відступати, але це маємо робити непомітно, повільним кроком, зберігши знамена й військову гідність. Більше поваги і безпеки мають у своїх ворогів ті, хто здається на волю переможця зі зброєю в руках. Ось як, на мою думку, має поводитись чеснота й вихованці чесноти: якщо гору бере фортуна й унеможливлює дію, то негоже одразу ж, повернувшись до ворога спиною, накивати п’ятами, без зброї, шукаючи якогось схову, начебто є таке місце, де фортуна не досягла б утікача; треба й за таких обставин братися до скромніших занять і, розглянувшись, обрати щось таке, у чому б можна бути помічним своєму краєві. Немає змоги воювати? Є громадські почесті. Треба жити приватним життям? Є ораторська діяльність. Мовчанка приписана? Можна й неголосними порадами сприяти співвітчизникам. Годі й на Форум безпечно ступити? Є просто доми, вистави, гостини — там є нагода виявити себе добрим товаришем, вірним приятелем, скромним гостем. Позбавлено громадянських обов’язків? Виконуймо обов’язки людини.

Тому-то ми, стоїки, з висоти нашої мислі, не обмежуємо себе мурами міста — спілкуємося зі світом{146}, визнаємо його своєю вітчизною, щоб дати чесноті ширший для дії простір. Не маєш доступу до суддівського крісла, заборонені мовниці й зібрання? Озирнися довкола себе — які то незмірні обшири відкриваються перед тобою, скільки-то всюди різного люду! Хай якої частини світу не позбавили б тебе — більша однаково залишатиметься перед тобою. Гляди лишень, щоб в усьому цьому не було твоєї вини. От ти не хочеш займатися державними справами інакше, аніж у ролі консула, притана, окличника або суфета. То що? Відмовишся й воювати, не будучи імператором чи військовим трибуном? Інші, скажімо, займатимуть перший ряд, для тебе ж доля визначила третій; там, отже, й воюй — голосом, закликами, прикладом, самим серцем. Ба, й руки втративши, можна спромогтись на якусь користь: варто бодай встояти на ногах, бодай голосом підбадьорювати своїх.

Так-ото й ти можеш діяти, якщо доля відсторонила тебе від чільних державних посад — твердо стій на ногах, голосом допомагай, а схоплять за горло — однако залишайся стояти, допомагай мовчки. Не буває такого, щоб зусилля доброго громадянина були безкорисними: слух, зір, обличчя, рухи, мовчазна його стійкість, сама хода — все може прислужитися. Як деякі засоби здатні зцілювати, коли й не торкаємось їх, не вживаємо, — самим лише запахом, так і чеснота, навіть прихована, звіддаля, розсіває своє добро — чи то здатна ширитися, користаючи зі свого права, чи, натрапляючи на нелегкий доступ, змушена згортати вітрила; та чи бездіяльна вона й німа, наче замкнена у тіснинах, а чи на свободі, в якому стані не була б, — вона завжди помічна. Втім, гадаєш, мало корисним є приклад доброго дозвілля? Нічого розумнішого немає, аніж до занять домішувати дозвілля щоразу, коли або якісь випадкові перешкоди, або й державний стан завадять дійовому життю. Ніколи ж бо не буває такої безвиході, де б не знайшлося місця для якогось благородного вчинку.

V

Чи знайдеш на світі щось нещасливіше, аніж те давнє