Читати книгу - "Легенди Львова. Книга друга"

сватати, то робив усе, аби свати до її хати не дісталися. До яких тільки хитрощів не вдавався чортяка! То бричку зі сватами перекине у болото, то грозу з таким градом, як куряче яйце, викличе, то зграю здичавілих псів нажене. Одне слово, дівчина могла так ніколи і не вийти заміж, але її господарі якось то собі не брали до голови.

Врешті дівчина вирішила втекти з тієї хати, але й тут у неї нічого не вийшло. Досить було їй за відсутності господарів спакувати усі свої речі і вибігти з хати, як звіявся такий могутній вітер, що загнав її до хати назад. Коли ж господарі вернулися, то докірливо похитали головами:

— Ой і не вдячна ж ти, дочко, не вдячна. Ми ж для тебе, як для рідної, а ти тікати надумалася?

— А звідки ви знаєте, що я тікати зібралися?

— А ми все знаємо.

Дівчина зрозуміла, що стала заручницею нечистої сили. Її господарі ніколи до церкви не ходили, а її пускали дуже рідко, хіба на великі свята. Але після того, як вона спробувала втекти, чорт її вже до церкви не пускав. І от вона подумала, що мусить за будь-яку ціну якось дістатися до церкви, інакше навіки залишиться у неволі.

Одного дня господарі, вибираючись до міста, наказали дівчині помолоти кукурудзу. Звичайно, вони мали на увазі, що вона змеле її на жорнах, але дівчина втішилася такій нагоді і, як тільки господарі вибралися з хати, почала голосно нарікати, що мусить іти до млина. Закинула вона мішечок кукурудзи на плечі і подалася до млина. Чорт її не спускав з очей і, якщо б вона спробувала знову втекти, то завиграшки завернув би її, підхопивши силою вихору.

Дорога до млина вела попри церкву. Ось чому дівчина втішилася такій нагоді. Вона йшла, відчуваючи на собі пильний чортячий погляд, і мурашки їй бігали по спині. Аж ось і церква, достатньо тільки перебігти кладочку через потічок і ти вже на церковному обійсті, де ніякий чорт не страшний. У дверях церкви побачила панотця, що обговорював якісь справи з паламарем. Помітивши дівчину, священик усміхнувся і привітно кивнув головою. Дівчина, порівнявшись із кладкою, різко звернула з дороги і побігла до церкви. Та тільки вона ступила на кладку, як вихор метнувся їй у ноги і звалив у потічок. Хтозна-чим би усе скінчилося, якби на допомогу не поквапилися священик із паламарем. Вони відразу здогадалися, у чім тут справа, і стали голосно проказувати молитви.

Дівчина намагалася вибратися з потічка, але вихор жбурляв її з люттю у воду і безжально топив, ще хвилька і вона не врятується. Але вихор не мав сили проти молитви, і рятівні руки підхопили дівчину, витягли з потоку і ось вона вже на церковному обійсті. Чорт закрутився у свому дикому танці, знімаючи догори клуби пилюки і жмутки листя, і відступив.

Дівчина перебула той день у плебанії, а вранці відвіз її панотець на своїй бричці до її батьків. Не забула вона прихопити й того мішечка, де була кукурудза. Кукурудзу вона висипала, а гроші, які там заховала, щоб обдурити чорта, ще згодяться їй на віно.

Дивовижна птаха

Ця історія описана у збірнику фацецій, що виданий був у Львові в 1632 році латиною. Один мисливець продав душу чортові на сорок літ. Увесь той термін мав чорт йому птахів та звірів різних постачати, яких той тільки собі забажав. І слід сказати, що чорт зі своїм завданням справлявся якнайкраще. Кого він тільки мисливцеві не приганяв! Навіть слонів і антилоп, навіть струсів і райських птиць, яких у наших краях зроду-віку не водилося. Та коли минав сороковий рік, мисливець не на жарт зажурився.

Сидів якось він у корчмі та заливав свою тугу пивом, коли підсіла до нього шинкарка, дебеле бабисько, та стала розпитувати, чого він такий сумний. Може натверезо мисливець і не розповів би нічого шинкарці, але зараз йому вкрай кортіло з кимось поділитися своїм лихом. Шинкарка уважно його вислухала і поцікавилась:

— І він виконував усі ваші забаганки?

— Геть усі. Найекзотичніші птахи і звірі були у моєму розпорядженні.

— І ніколи не було такого трафунку, жиби чорт сказав: а цеї звірини чи птаха я вам нізащо не добуду?

— Ні, ніколи. Він би тоді не дотримав нашої умови. А цього він ніяк не міг допустити.

Тут шинкарка налила собі гальбу пива, одним душком її висушила і сказала:

— Здається, я маю спосіб, як вам помогти. Чи погодитесь постачати до мого шинку ружної екзо... екзо... їдним словом, чудернацької дичини, якщо я вашому дідькові покажу такого птаха, що пари йому нема? Тоді би-сте могли чортові забагти другого такого птаха. І даю вам слово, що він його, доки вашого життя, не знайде.

Що було мисливцеві чинити? Погодився. І ось коли надійшов той день, що чорт мав прийти за мисливцем, шинкарка розчинила у нього на подвір’ї діжу рідкого тіста, розпорола перину, висипала на ряднину пір’я і захляпала його різними фарбами. А тоді розібралася і викачалася спочатку у тісті, а потім ще й у пір’ї і перетворилася на таке чудисько, якого світ не видів. Мисливець аж рота роззявив. А шинкарка сіла зверху на діжу, надулася, як сова, і наготовилася до зустрічі з чортом.

Чорт і не забарився. І перше, що він побачив — це небачену досі потвору, яка при його появі стала бити крилами і пугукати так пронизливо, що хоч вуха затуляй.

— А то що за проява? — отетерів чорт.

— А це нова моя здобич. Але перш ніж піти з тобою хотів би я добуті їй пару. Адже ти пам’ятаєш, як ми домовлялися — ні дня без дичини. Нинішній день теж в рахунку, але сьогодні я ще нічого в тебе не замовляв. От і маєш завдання: дістань мені пару для цієї птахи.

Чорт почухався за рогами, нерішуче потупцяв на місці, але що мав робити — умова є умова, і подався він на пошуки другої подібної бабоптахи барвистокрилої. Є такі підозри, що й досі шукає.

Бідна вечеря

Жили собі на Личакові два брати — бідний і багатий. У бідного народилася дитина і він прийшов до багатого просити брата потримати до хреста дитину. Той скривився, але погодився. Правда, застеріг:

— Я піду, але до твоєї хати заходити не буду. Винесеш дитину мені надвір.

Так вони й