Читати книгу - "Демократія"

Розділ 4

Україна: «штучна країна»?

Ми не містечко втратили, а втратили всі наші життя.

Ми поїхали на третій день. Реактор палав.

Пригадую, як один мій друг сказав: «Пахне реактором».

Цей запах неможливо описати... Вони перетворили Чорнобиль на дім жахів.

Ніколай Калуґін, Прип'ять, Україна[62]

Чорнобильська трагедія розігралася в ста милях на північ від Києва, біля українського міста Прип'ять. На ризик опромінення наразилося близько десяти мільйонів осіб, а довкіллю й економіці було завдано збитків на 235 млрд доларів. Українці стали жертвами погано спроектованого радянського реактора, який не втримав радіоактивні матеріали та викинув у повітря токсичні й смертельні випари.

Жахливі події 1986 року — це ніби метафора долі українців: здебільшого в їхній історії ухвали, що приймалися в Москві, а не в Києві, мали епічні пропорції — з інколи катастрофічними результатами. Тому українці прагнули самостійно вирішувати власну долю.

З етнічного погляду росіяни й українці — один народ (вони слов'яни), і мова в них схожа, але не ідентична. Росіяни схильні перебільшувати зв'язки між культурами та ігнорувати особливості української ідентичності. Українці обурюються з цього приводу й перебільшують свою окремішність. Не дивно, що проблеми ідентичності призводили до непевності й конфлікту в питанні про склад України. Росіяни й українці по-різному відповідають на це питання.

Коли 2008 року в Бухаресті на саміті НАТО Владімір Путін оголосив, буцім «Україна — штучна країна», то мав на оці те, що чимало росіян уважає історичним фактом. Владімір Жириновський, ультранаціоналістичний лідер російської облудно названої Ліберально-демократичної партії, висловився з цього приводу 2014 року відвертіше: «Чому б нам не забрати Східну Україну, а захід не віддати Польщі? І все буде так, як було завше».

Звичайно, українці не погодилися б. Країна має багату історію, котра завжди розвивалася в притінку Росії.

Слов'янська культура почалася в Києві у IX сторіччі[63], коли два священики, Кирило та Методій, осіли на цій території і запровадили православну церкву й цілком нову мову. Кирилична абетка росіян та українців (із деякими незначними відмінностями) своєю назвою походить від св. Кирила. У XIV ст. Україна була центром слов'янської цивілізації, свідченням чого стали виняткові церкви з цибулястими банями в усій Східній Європі. Але вже в XVI ст. через несприятливі географічні особливості — відсутність природних перепон, але дуже бажаний вихід до Чорного моря — вона стає вразливою для зазіхань потужніших держав. Оттоманська імперія, Австро-Угорська імперія, Російська імперія, Польща, Радянський Союз, Німеччина в різні часи включали частини або всю Україну до свого складу.

Короткі періоди незалежності траплялися в України тоді, коли розвалювались імперії або зазнавали поразки наддержави. 1918 року загибель Російської імперії дозволила створити нову Українську державу. Вона проіснувала три роки, доки російська Червона армія не захопила дві третини країни. Західна частина відійшла до Польщі. Сталінська брутальна кампанія русифікації швидко донищила рештки української ідентичності. Російську мову треба було вивчати в усіх школах, і її зробили офіційною мовою українського уряду.

Тоді, в 1939 році, використовуючи тимчасовий союз із Гітлером, військо Сталіна окупувало більшу частину території Західної України. Звичайно, Пакт Ріббентропа — Молотова був ефемерним — він був порушений через вторгнення нацистів у СРСР у червні 1941 року. Мірою просування Вермахту на схід нацистська політика окупації та заглади знищувала Україну; це призвело до загибелі 5 мільйонів українців (приблизно восьма частина населення) і більшості з 1,5 мільйона євреїв.

Але знищення радянської влади спонукало декого в Україні до фатального вибору. Гітлер заохочував створення незалежної Української республіки, сатрапії, що заплямувала історію українського опору нацистам. Маючи двох історичних ворогів — Росію та Німеччину, одні билися з першими, а інші — з другими. На Сході переважно воювали з Росією. Це дало Сталіну привід висунути перебільшене звинувачення західних українців у колаборантстві з Третім Рейхом. Він використав цю обставину, щоб виправдати брутальне знищення всіх залишків опору Москві. Брехливий наратив про колабораціонізм Західної України існує й досі, живлячи ненависть із обох боків. Наприкінці війни Україна повернулася до свого передвоєнного стану республіки Радянського Союзу. На цьому політика відійшла на другий план, коли Москва запропонувала низку ініціатив.

Одна з таких можливостей пов'язана з періодом після смерті Йосипа Сталіна в 1953 році. Сьогодні реформи Микити Хрущова здаються вельми скромними у порівнянні з тим, що почав робити Горбачов через тридцять років. Однак у той час вони були драматичними. Як і Горбачов, він хотів створити міцніші, більш легітимні підвалини для СРСР, засудивши сталінську брутальність у закритій промові на з'їзді партії в 1956 році. Витік інформації (можливо, через ворогів Хрущова) викликав негайну сенсацію. Це започаткувало короткий період реформ і відвертості в Радянському Союзі та Східній Європі.

Проте угорська революція пізніше того ж року поклала край толерантності Кремля до розколів у блоці. Коли Хрущова усунули, з ним щезли й усі ознаки відлиги. В Україні борців за права людини позивали до суду, дисидентів заарештовували, нових жорстких заходів почали вживати проти кримських татар. Останні — норовливе, здебільшого мусульманське населення — за Сталіна були піддані великомасштабній депортації і здавна прагнули повернутися на Батьківщину. У новій конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки прямо про це йшлося. Брежнєвський період був політично стерильний у всьому блоці, а республіки були затиснуті в дуже тісні рамця.

Прихід Михайла Горбачова послабив московські утиски в регіоні. За іронією долі, горбачовська гласність могла стати, принаймні частково, результатом жахливої аварії на ЧАЕС. Попри небезпеку для довколишнього населення минуло майже три доби, перш ніж радянські ЗМІ визнали аварію, та й тоді мовилося лише про «нещасний випадок» і про те, що влада вжила заходів, аби «ліквідувати наслідки». Тим часом на іншому боці Залізної завіси почали з'ясовуватися масштаби катастрофи, коли Швеція почала реєструвати небезпечні рівні радіоактивності. Лише через вісімнадцять днів після аварії виступив Горбачов і сповістив про певні деталі. Пізніше він сказав президенту Джорджу Г. В. Бушу, що цей досвід став для нього уроком. «Людям треба говорити правду, — говорив він. — Гірше, коли ви її приховуєте, а вони однаково про все дізнаються».

Шанс України на демократизацію

Реформи Горбачова дали Києву перший шанс будувати нові демократичні інститути. Як і