Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

– Маячня, – буркнула Галя, але почала шукати ручку у сумочці. – Є!

Вона підійшла впритул до склепу та почала шкрябати літеру Х.

– Що тепер?

– Обертайся тричі навколо себе і кажи бажання.

Галя вибігла на стежку і почала крутитися у місячному світлі, широко розкинувши руки в сторони. Вона заплющила очі і вигукнула мовою Землі Предків: «Хочу, щоб Земля Предків була вільна та незалежна!»

Пол здивовано подивився на неї. Галя відкрила очі і раптом помітила високу фігуру у довгій білій сукні. На голові у постаті було щось схоже на тюрбан. Фігура наче випливла з сусіднього гробівця  метрів за сорок від них і дивилася просто на дівчину.

Галя відчула, як зарухалося коротке волосся на її голові. Вона різко присіла і перелякано зашепотіла:

– Поле, то вона. Дивися, ось там, – навпочіпки Галя підповзла до хлопця.

Хлопець також помітив дивну постать і присів поряд з дівчиною.

– На раз, два, три. Біжімо! – Пол схопився на рівні ноги та потягнув дівчину за собою. Він швидко петляв серед склепів, аж раптом Галя перечепилася за корінь дерева, що стримів з землі, і опинилася долілиць у калюжі з липким багном. З її розстібнутої сумочки повилітало усе дрібне начиння. Вона, повзаючи навколішки у болоті, намагалася знайти мішечок з мотузкою Михася, який вона узяла з собою, побоюючись, що дія вакцини матиме коротку дію.

– Вона переслідує нас, – зашепотів Пол. – Що ти там копошишся?

Він підхопив із багнюки замурзану дівчину, яка нарешті знайшла гаманець та ключ у траві. Вони щодуху побігли до розбитого муру. Пол прудко видерся на стіну, допомагаючи мокрій та нажаханій дівчині. Тримаючись за руки, вони зістрибнули на землю і щосили помчали порожніми вулицями міста.

Діставшись більш людних вулиць, Галя перевела дух та перейшла з бігу на швидку ходу.

– Сюди, – хлопець вказав на занедбані дерев’яні двері, над якими горіли мерехтливі гасові лампи.

 Перетнувши вулицю, пара зайшла до напівтемного бару. Галя одразу побігла до туалету, а Пол вмостився за невеликим столиком у куті кімнати. Дівчина роздивлялася своє брудне обличчя у тьмяному потрісканому дзеркалі, відчуваючи, як її серце ще досі пришвидшено калатає у грудях.

«Я сама виглядаю, як зомбі, яка щойно вилізла з могили», – подумала Галя. Вона набрала у долоні води та почала терти носа та чоло, намагаючись змити засохлий бруд. Квітчаста сукня також була заляпана багном, і дівчина тільки пострушувала сухий бруд.

«Що ж це було?» – подумала вона, відкривши сумочку. Ручку вона загубила на кладовищі, але все решта, а головне – мішечок з мотузкою були на місці.

Галя вийшла з туалету, рушивши до столика свого авантюрного друга, який задумливо витріщався у вікно. Офіціантка поставила перед ними дві склянки води з крану, спитавши, чи вони будуть щось замовляти. Пол, вибачившись, подякував за воду і запевнив нудьгуючи офіціантку, що вони зайшли тільки на хвилинку.

Залишивши заклад, хлопець та дівчина поволі брели вулицями міста, наминаючи велетенські поу-бої зі смаженими хрусткими креветками, які вони купили з фуд-траку.

– Чорти б то все забрали! – вигукнула Галя. – Ти мені скажи, кого ми бачили на цвинтарі?

– Її, мабуть, – просто відповів Пол. – Подейкують, що вона деколи вештається кладовищем уночі. Вона хотіла уточнити твоє бажання, бо ти ж волала якоюсь незнайомою мовою, – дуже серйозно продовжив він.

– Та ти наді мною знущаєшся!– гарячково вигукнула дівчина. – Оооо, халепа, я ж їй нічого не залишила.

– Це погано, – відповів хлопець. – Тепер вона приходитиме до тебе щоночі і вимагатиме пожертву. Але ж ти впевнена у собі молода незалежна жінка, то вже якось домовишся з нею, – хлопець відверто глузував з Галі. В його темних очах весело стрибали палаючі вогники гасових ламп.

– Дурня це все. Мабуть, якийсь фрік прийшов також загадувати бажання, – Галя вирішила змінити тему розмови, усвідомлюючи, що жарти Пола максимально наблизилися до її власних намірів.

– Хто зна. Але ти не хвилюйся, – Пол заспокійливо поклав руку їй на плече. – Я запхав гроші під склеп.

– Скільки? – поцікавилась Галя.

– Десять доларів. Думаю, що твоє бажання було дуже важливим, – він без тіні усмішки подивився на неї. – То звідки ти родом?

– Я з України, – відповіла дівчина.

– І як там в Україні?

– В Україні війна.

– Співчуваю, вибач, ну я й телепень! Звичайно, я бачив у новинах, – зніяковів Пол. – Як твоя родина?

– По-різному. Хто воює, хто допомагає, кому байдуже, – безбарвним голосом відповіла дівчина. – Ось ми і прийшли, – додала вона.

– Я сподіваюся, що твоє бажання виповниться, – підбадьорливо сказав юнак.

– Я теж. Дякую тобі за допомогу.

Вона незграбно обійняла розгубленого хлопця і зникла у темному коридорі.