Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

махав Й Пернатих всіх порозганяв: Все Птаство пурхнуло в Вікно, Й Ренар із ними заодно; Собаки, вчувши шум Борні, На поміч кинулись мені, Й на Місце Битви прибули, Де і без них перемогли. Як смажений Каплун тремтів, Масний, мов Сала сто шматків; Я у Садок подався так, Аби відчуть Повітря смак; Хотів День новий стрінуть там, Тож випроставсь на Лавці сам;          Нахабна Хвойда, Доля зла,          Бід гірше й більше принесла,          Ніж перед тим вночі змогла.          Жаб хрипкий хор[126] враз Залунав,          Їх Спів і Мертвих би підняв          Й Деревного Князя б пройняв.          Запхнув Бавовни в Вуха — річ,          Щоб не оглухнути навіч,          Й прокляв меланхолійну Ніч; Та запал Намірів ущух, Бо все ж благословенний Слух; Гримучу я Змію зачув, Сичала, аж біль серце скув: Від Ворога куди втекти, Куди у Темряві піти? Та дивна Вдача помогла, І Доля Дерево дала;          На Гілці верхи я сидів,          У Віття й Ніч сховавсь, як вмів,          Зневажив Змій й Дияволів. Та Бідам, втім, край не настав, Й Комар кусатись клятий став; Лиш рання Дня нового Мла Страхи і Лиха прогнала; Й спасіння від блукань дала, Й спуститись з Древа помогла.          Й подавсь я в Хазяйську Хижу,          Шляхетну їли там Їжу,          Смужки смажені ведмежі: І Ведмежа було з смачних, Каштанів з'їло сто одних; Незгірш і в Юних те М'ясце, Хоч і Поганську Мамку ссе. Хазяй дебелий після Страв По Склянці Рому всім роздав; Частунок гарний мав я тут, Та врешт простивсь і рушив в путь; Ще й Ґазда добрий припросив, Щоб старший Син мене провів,          Й надав ще Коней мені пан,          Старий Чалий й Лоша-гривань,          Чалий — його жони Джоан: В Однохідь й Риссю йшли Човни, До місця нас везли вони, Що в Мері-Ленді славиться Й Беттл-Таун називається.          Бувалий роздивитись люд,          Який Закон увів в облуд.          Що в нім стояв тамтешній Суд. Лиш тільки стали ми на шлях, Що вів у Хащах й Мочарях; Там дивних Індіян загін За Оленем робив свій гін; І жоден не опише Смертний Їх дикий Вид і Вдяг химерний;          Їх Шкіру розфарбовану,          Їх косу в Сумку сховану,          Пиху їх неприховану;          Руді Стегна й голі Груди,          Яким Каптан негідним буде          І у Червень, і у Грудень; Їх плечі мужні в всій красі Для Вдів й Жінок, у Лої всі Ведмедів різних, і цей Жир Беріг Кінцівки в Праці й в Жар. Так Пікт нагий бився в Бою Чи голий ськав Любов свою; З знанням, що добрий має Крам, Не довіряв він Каптурам;          Не мали Борода і Вид          Від Ножиць й Бритв ніяких кривд,          Й Волосся не чесав як слід. Дивився грізно: Страх й подив, Став ближче — й я Коню вшпорив; Та Чалий ліпш од мене знав: Причин для втечі я не мав; І, судячи з його ходи, Я мав до Привида піти, Нешвидко битий йшов і прямо, Ослиця мов та Валаама. Гукнув Нехрист Kekicknitop[127]; А друг: Як справи, Томе, хлоп? Тож виявився чемним Звір Й Диявол ґречним, вір не вір; Відважним був я, й Ром дістав, І причаститись йому дав:          Й своєю він, я припустив,          (Й мій Провідник це роз'яснив)          Просив, щоб Чорт[128] благословив. За Намір вдячний йому був І далі в Подорож гайнув, І кожен з нас розмову вів. Чи ж цей Нарід Господь створив, Чи може певна сила Зла Їх в темну днину привела,