Читати книгу - "Невермур. Випробування Морріґан Кроу"

Старійшини продовжували дивитись на неї. Серце Морріґан стукотіло у вухах. Чого вони ще хочуть?

— День, який ніколи не повториться, — нарешті сказала вона. Це був кінець. У її голові більше не залишалося нісенітниць.

Старійшина Квінн усміхнулася. Це була легенька усмішка, але Морріґан усе одно її помітила. Вона була ніби маленькою квіткою серед безнадійних бур’янів.

Низенька горбата Старійшина дивилась так, ніби збиралася поставити наступне запитання, і раптом Морріґан запанікувала. Насправді про Різанину на площі Відваги вона знала зовсім мало. Вони з Готорном робили перерву на чай, пройшовши половину цієї статті в «Енциклопедії невермурських варварств», і забули повернутися до неї.

Морріґан затамувала подих, сподіваючись, що сказала достатньо. Старійшина Квінн подивилась на своїх колег, які коротко кивнули і повернулися до своїх паперів.

— Дякуємо, міс Кроу. Можете йти.

Кліпаючи, Морріґан вийшла на сонячне світло. Вона заціпеніло спустилася сходами Дому Праудфутів, де на неї чекав Юпітер.

— Як це було?

— Дивно.

— Ну аякже. — Він знизав плечима, ніби вона вже мала зрозуміти, що дивність — це звичайний порядок речей у Товаристві Дивообраних. — Твій друг з ропухами вийшов раніше, до речі. Сказав передати тобі, що він пройшов до наступного випробування, і тобі варто пройти також. Після цього йому треба було бігти з Нен на тренування їзди на драконах, і мені довелося робити вигляд, що я не заздрю одинадцятирічному хлопчику, якому можна кататися на драконах. Так ти… м-м… пройшла?

Морріґан підняла вгору листок, який їй дали, все ще не дуже собі вірячи.

— «Вітання, кандидатко, — прочитав Юпітер. — Ти довела свою щирість, достатню аргументацію і вміння швидко думати, тому можеш продовжити в наступному раунді випробувань Групи 919. Випробувальні Перегони відбудуться опівдні в суботу Першого Літа. Подробиці невдовзі». Я ж казав. Хіба ж я не казав, що ти зробиш це? Молодець, Моґ. Я страшенно радий.

Морріґан не слухала його. Вона побачила близнюків, які покидали Дім Праудфутів. Вони гучно плакали й бігли до свого наставника.

— Ми н-не можемо цього зробити! — схлипував перший близнюк. — Ми з-зовсім не готові!

— Ми а-абсолютно нічого не пам’ятаємо!

Незважаючи на полегшення, яке вона відчула у зв’язку зі своїм успіхом, Морріґан стало шкода близнюків. Ця жахлива дівчинка, подруга Ноель, без сумніву, влізла в їхні голови й знищила їхню впевненість. Морріґан хотіла щось сказати, дати підказку про те, чого хочуть Старійшини, але Юпітер уже вів її від Дому Праудфутів.

Вийшло сонце, і тепер голі чорні гілки над обсадженою деревами дорогою здавались не такими лиховісними, як раніше. Вона підняла обличчя, підставляючи його теплу, і неуважно потяглася рукою, щоб торкнутися сухого дерева, коли вони з Юпітером ішли під ним. Її обдало жаром, і на кінчиках пальців залишилися крихітні фіолетові іскри, коли вона відсмикнула руку.

— Ай!

— Що? — Юпітер зупинився. — Що сталось?

— Дерево щойно обпекло мене!

Якусь хвилину від дивився на неї, а потім здушено засміявся.

— Дуже смішно, Моґ. Я ж казав тобі, що вогнецвіти вимерли.

Юпітер рушив далі попереду, а Морріґан вивчала свої неушкоджені пальці. Вона знову потяглась і обережно торкнулася дерева. Нічого не сталося.

Вона похитала головою, ніяково і тихо сміючись. Очевидно, в її уяві залишилось трохи нісенітниць.

Розділ дванадцятий. Тіні

Літо Першого

Після першого випробування Морріґан мала нагоду ще декілька вільних місяців насолоджуватися літом у готелі «Девкаліон». За днями купання в залитому сонцем Жасминовому басейні йшли спокійні вечори навчання бальних танців, вечері з барбекю та довгі години відпочинку в Димовій залі, де можна було розслабитись у легких хмарах ванільного диму («щоб заспокоїти почуття і принести щасливі сни»). Якщо раптом її думки відлітали до маєтку Кроу, якщо вона іноді згадувала, як Бабуся ставала трохи лагіднішою влітку, або замислювалась, чи Айві вже народила дитину, її відразу повертала до реальності пропозиція Чарлі допомогти йому доглянути коней або протестувати на смак меню для нової вечірки Френка.

Іноді Дама Чанда, котра, як усім відомо, мала шість помічників («по одному на кожен день тижня, крім неділі», безтурботно пояснювала вона), потребувала допомоги Морріґан у виборі одягу на вечір. Разом вони поринали в тисячі різних суконь, туфель і прикрас у гардеробі сопрано (який був майже такий великий, як вестибюль готелю), щоб віднайти ідеальне поєднання для вечері і танців із чоловіком, якому Юпітер давав прізвисько «месьє Понеділок», прогулянки парком з «месьє Середою» або вечора в театрі з «високоповажним лордом Четвергом».

Життя в «Девкаліоні» приносило щось нове і цікаве кожного дня — наприклад, Кеджері викликав Службу надприродних явищ, аби прибрати надокучливого привида, який бродив крізь стіни п’ятого поверху. Кеджері сказав, що він не проти привидів, у принципі, доки в них не з’являються набридливі звички. Але цей постійно повертався, сказав він, — уже втретє вони викликали Службу надприродних явищ, і, незважаючи на те, що він ніколи не бачив примару на власні очі, історії та плітки про неї так лякали деяких гостей, що він був змушений переселяти їх на інші поверхи. Морріґан дозволили поспостерігати за екзорцизмом, але це було не таке дивовижне видовище, як вона собі уявляла. Вона сподівалася побачити, як привид вилітає з будівлі, але побачила лише спалювання шавлії та багато дивних танців, а потім працівник Служби надприродних явищ вручив Кеджері чек на чотириста п’ятдесят кредів і пішов собі.

А те, що цього літа Морріґан найбільше засмучувало — набагато більше, ніж екзорцизм, — це що вона дедалі рідше бачила Юпітера. Його завжди кудись викликала Ліга дослідників, або він мчав на якісь зустрічі, обіди та вечірки.

— Погані новини, Моґ. — Одного разу в четвер Юпітер з’їхав різьбленим мармуровим поруччям і приземлився у фойє, де Морріґан з Мартою згортали серветки у формі лебедів. Лебеді Марти виглядали ідеально, ніби готові злетіти один за одним у будь-який момент. Лебеді Морріґан мали вигляд сердитих голубів напідпитку. — Завтра я не зможу відвести вас із Готорном до торговельного центру. З’явились деякі плани.

— Знову?

Юпітер провів рукою по своєму яскраво-мідному волоссю, поспішно заправив сорочку в брюки й поправив підтяжки.

— На жаль, так, сестричко. Управління транспорту Невермура надіслало…

— Знову? — повторила Морріґан. УТН надсилало повідомлення і забирало Юпітера з «Девкаліона» все літо. Зазвичай їм потрібна була допомога лише з «шумами на Павутинній лінії» — хтозна, що воно таке, — але три тижні тому поїзд знову зійшов з рейок, цього разу двоє людей загинуло. Новина була на перших шпальтах весь тиждень, і в «Девкаліоні» всі невпинно пліткували про можливих винуватців і про те, що це взагалі може означати. Деякі з працівників впали в таку паніку, що Юпітеру довелося заборонити всім вживати слово Дивосміт.

— Я можу взяти Морріґан із собою, —