Читати книгу - "Попелюшка у великому місті, Jo Peters"

Я знала, що втеча була далеко не найрозумнішим рішенням, але ультиматум Насті не залишив мені вибору. Я знала, що мій вчинок здався б Паші ножем у спину, тому краще було залишити для нього лише позитивні спогади та не дозволити дізнатися правду.

Речі збирати не було сенсу, оскільки вони й так належали не мені, а Марині, яка купила все це для Ані, тому я одразу кинулася на вулиця, де сіла в перший ліпший автобус до метро, звідки без проблем можна було дістатися до вокзалу.

Даремно я сподівалася, що зможу розпочати нове казкове життя. Таких див просто не стається в реальності. Настав час визнати, що мені не вдалося підкорити велике місто, і повернутися додому, де й належало залишатися з самого початку, а не вплутуватися в сумнівні авантюри.

До прибуття потягу залишалося ще дві години, так що я купила кави в одному з численних кіосків коло вокзалу та вмостилася з нею в залі очікування.

Першочергово, я хотіла провести час за читанням, та все ніяк не могла зосередитися на детективі Ю Несбьо, оскільки думки перманентно циклилися на Паші.

Саме тому дві наступні години я провела за простим спостеріганням за бурхливим життям вокзалу. Сотні, а, може, і тисячі людей то прибували, то відходили. Кожен з них був з головою поринутий у власне життя. Траплялося чимало сімей, що збиралися на відпочинок. Дорослі, переважно, концентрувалися на побутово-логістичних аспектах подорожі, доки їхні діти просто безтурботно насолоджувалися.

На диво, час сплинув дуже швидко. Узявши до рук дорожню сумку, я рушила на потрібний перон, який уже був заповнений людьми.

Усі довкола прощалися. Лунали теплі слова. Люди обіймалися, цілувалися. Спостерігаючи за ними, я відчувала, як усередині все стискається від самотності.

Я показала провідниці квиток, увійшла до вагону та зайняла своє місце. Сівши коло вікна, я подивилася на перон. Мій погляд блукав морем людських обличь, шукаючи одну-єдину особу. Зізнаюсь, я хотіла, щоб усе відбувалося, як у романтичних фільмах, коли головний герой з’являється в останній момент і зізнається в коханні, незважаючи на жодні обставини.

Але Паша так і не прийшов, хоч я і надіялася до останнього. І тільки коли поїзд рушив, мені стало абсолютно ясно, що в цій історії не варто розраховувати на щасливий кінець.

***

Прибувши до рідного міста, я не відчула ні краплі щастя. Усередині мене були лише туга та гнітюче передчуття неприємної зустрічі з мачухою. Не варто було сумніватися, що мій вчинок принесе мені значущі проблеми.

Я настільки занурилася у важкі думи про власне майбутнє, що навіть не помітила Марину, доки вона не підійшла майже впритул і не торкнулася мого плеча. Здригнувшись, я шоковано втупилася в хрещену, не здатна повірити, що вона дійсно приїхала сюди за мною.

Такий розвиток подій не приходив до моєї голови. Звісно, я знала, що Марина розраховувала на мене, але була впевнена, що за даних обставин вона надасть перевагу домовитися з Настею, яка, поза всякими сумнівами, могла погодитися на всі її умови заради слави та грошей.

— Що ти в біса за коники показуєш? Ти здуріла?

Від такого несподівано сильного напору з її боку я просто не витримала та розревілася. У мене не було сил пояснювати їй щось і відстоювати себе. Я більше не могла давати раду з цією ситуацією.

Марина ж зрозуміла мій стан по-своєму.

— Слухай, Аріно, я розумію, що ти втомилася. Реаліті дійсно є важким форматом, — хрещена заговорила вже більш спокійно та м’яко. — Але діло треба довести до кінця. Не забувай, що ти підписала контракт, невиконання якого грозить великим грошовим штрафом.

І як я могла тільки забути про документальні зобов’язання? Піддавшись емоціям, я геть втратила здоровий глузд.

Очевидно, мені дійсно доведеться повернутися та зіткнутися з прямими наслідками дій. Щойно Настя розповість Паші всю правду, він зненавидить мене, але я заслужила на це та повинна гідно визнати власну провину, дивлячись йому в очі.