Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

«Це було помилкою. Вони лише знову роздратують Його. Навіщо я сказав, що вони можуть скласти свою петицію?»

Фримени чекатимуть попереду, вишикувавшись по той бік річки й вимахуючи ідіотськими плакатами.

Монео мовчки ступав, а його побоювання посилювалися з кожним кроком.

* * *

Тут надимає пісок, там надимає пісок,

Там чекає багач, а тут чекаю я.

Голос Шай-Хулуда, з Усної історії

Звіт Сестри Ченоа, знайдений серед документів після її смерті

Дотримуючись як засад бене-ґессеритки, так і наказів Бога-Імператора, я не долучила ці слова до свого звіту, а приховала так, щоб їх можна було знайти, коли мене не стане, бо Владика Лето сказав мені: «Ти повернешся до своїх Настоятельок з моїм посланням, але ці слова збережи в таємниці. Якщо ти порушиш цю заборону, я виллю свій гнів на ваше Сестринство».

Перед моїм відходом Превелебна Мати Сьякса застерігала: «Ти не повинна робити нічого, що обернуло б проти нас його гнів».

Біжучи поруч із Владикою Лето під час цього короткого паломництва, про яке вже казала, я надумала спитати в нього про схожість із Превелебною Матір’ю. Я сказала:

— Владико, я знаю, як це, коли Превелебна Мати здобуває пам’яті своїх предків та інших. А як було у вас?

— Це було закладено в нашій генетичній історії та зумовлено дією прянощів. Ми з сестрою-близнючкою Ганімою прокинулися в материнському лоні, ще до народження усвідомивши присутність пам’ятей наших предків.

— Владико… моє Сестринство називає це Гиддю.

— І слушно, — сказав Владика Лето. — Чисельність предків може бути непоборною для нас. А хто знатиме наперед, яка сила наказуватиме цій орді — добра чи зла?

— Владико, а як ви побороли цю силу?

— Я не поборов її, — відповів Владика Лето. — Проте стійкість моделі фараонів урятувала і Гані, і мене. Ти знаєш цю модель, Сестро Ченоа?

— Ми в Сестринстві добре знаємо історію, Владико.

— Так, але ви розумієте її інакше, ніж я, — сказав Владика Лето. — Я кажу про недугу правління, яку підхопили греки, заразили нею римлян, а вже ті розповсюдили її вздовж і вшир, так що вона й досі цілковито не згасла.

— Владика говорить загадками?

— Жодних загадок. Я її ненавиджу, але вона нас урятувала. Ми з Гані уклали могутні внутрішні союзи з тими предками, які керувалися моделлю фараонів. Вони допомогли нам створити змішану ідентичність усередині цього надовго приспаного натовпу.

— Мені здається це небезпечним, Владико.

— Що ж, так і має бути.

— Навіщо ви розповіли мені це зараз, Владико? Наскільки я знаю, ніколи раніше ви не відповідали так жодній із нас.

— Бо ти добре слухаєш, Сестро Ченоа, бо ти виконуватимеш мою волю, і тому, що я ніколи більше тебе не побачу.

Владика Лето сказав мені ці дивні слова, а тоді спитав:

— Чому ти не запитуєш про те, що ваше Сестринство називає божевільною тиранією?

Осмілена його поведінкою, я наважилася сказати:

— Владико, ми знаємо про деякі з ваших кривавих екзекуцій. Вони нас непокоять.

Тоді Владика Лето зробив дивну річ. Хоч ми йшли, він заплющив очі та промовив:

— Оскільки мені відомо, що тебе навчили точно запам’ятовувати будь-які почуті тобою слова, я заговорю зараз із тобою, Сестро Ченоа, так, наче ти сторінка одного з моїх журналів. Добре збережи ці слова, бо я не хочу, щоб вони загубилися.

Тож зараз я запевняю моє Сестринство, що все, далі записане, сказане ним. Це точні слова, промовлені Владикою Лето.

«Як підказують мої знання, коли я вже не буду свідомо присутнім серед вас, коли я стану лише лячним витвором пустелі, багато людей згадуватимуть мене як тирана.

Усе правильно. Я був тиранічним.

Тиран — не цілком людина, не божевільний, просто тиран. Але навіть звичайні тирани мають мотиви та почуття, які виходять за межі того, що зазвичай приписують їм поверхові історики, а вони вважатимуть мене великим тираном. Отож мої почуття і мотиви — це спадок, який я хотів би зберегти не надто спотвореним історією. Історія знає способи звеличування певних рис разом із дискредитуванням інших.

Люди намагатимуться зрозуміти мене та пояснити в межах своїх слів. Шукатимуть правди. Але правда завжди приховує в собі двозначність слів, що мали висловити її.

Ви мене не зрозумієте. Що більше докладатимете зусиль, то далі я відходитиму, аж доки не зникну у вічному міфі, ставши, врешті-решт, Живим Богом!

Так воно є, ти розумієш? Я не лідер, навіть не проводир. Бог. Пам’ятай це. Я вкрай відрізняюся від лідерів і провідників. Боги не беруть на себе жодної відповідальності ні за що, крім творіння та буття. Боги приймають усе, а отже, нічого не приймають. Богів необхідно розпізнати, але вони мусять зоставатися анонімними. Боги не потребують духовного життя. Мої духи живуть у мені, відповідаючи за найменшим викликом. Оскільки мені це приємно, я ділюся з вами всім, чого навчився від них і за їхнього посередництва. Вони — моя правда.

Стережися цієї правди, шляхетна Сестро. Правда, хоч її всі шукають, може бути небезпечною для шукача. Значно легше знайти міфи й заспокійливі брехні та повірити в них. Якщо знайдеш правду, навіть тимчасову, вона вимагатиме від тебе здійснення болісних змін. Приховуй свою правду в словах. Тоді тебе захистить природна двозначність. Слова набагато легше сприйняти, ніж гострі Дельфійські уколи безмовних передвісників. Здобувши слова, можеш кричати разом із хором:

— Чому ніхто мене не перестеріг?

Але я перестеріг вас. Я перестеріг вас прикладом, а не словами.

Слів неодмінно цілком достатньо. Навіть зараз ти записуєш їх у своїй чудовій пам’яті. Одного дня будуть відкриті мої журнали — це ще більше слів. Перестерігаю вас, що ви читаєте мої слова на власний страх і ризик. Просто під їхньою поверхнею залягає безсловесний рух страшних подій. Не прислухайтесь до них! Вам не потрібно ні слухати, ні чути, ні пам’ятати. Яким заспокійливим є забуття! І яким небезпечним!

Слова, схожі на мої, віддавна розпізнаються завдяки їхній таємничій силі. Мої істини є творивом міфів і брехень, на які завжди розраховували тирани, маніпулюючи масами в самолюбних проєктах.

Бачиш? Я ділюся з тобою всім цим, навіть найбільшою таємницею всіх часів, таємницею, за якою компоную своє життя. Я