Читати книгу - "В лабіринтах абверу, Петро Максимович Кропив'янський"

— Про нашу розмову поки що нікому, — попросив майбутній інспектор на прощання. — Це у ваших інтересах.

— Усе буде, як наказуєте, тільки визволіть мене звідси.

Розсталися задоволені один одним. Клинченко вирішив у Криниці не ночувати. Попутним транспортом добрався до Нового Сонча, переночував у пансіонаті пана Тринди й поспішив до Кракова. Підганяло не стільки бажання здивувати Візера, скільки необхідність якнайшвидше повідомити Центр про таємницю Бескид. Наближалася неділя. По цих днях із сьомої до дев'ятої вечора на нього в Кракові, у напівтемному проході «Під кшижем» мав чекати зв'язковий.

Зв'язок з Центром був тепер дуже складний: з Кракова на Берлін, звідти на Варшаву, з неї через ряд інстанцій на Грубешув і аж там естафета переходила кордон. Існували, правда, й інші, прямі канали зв'язку, та ними Клинченку дозволялося користуватись тільки у випадках виняткової терміновості.

В доповіді про таємницю Бескид Клинченко повідомляв, зокрема, про свій намір перевербувати Корнія Войцехівського.

У готелі, де вони спинилися по приїзді до Кракова, Долла вже не було. Все роз'яснив лист, вручений йому разом з ключем від кімнати.

Тон листа був неофіційний. У ньому повідомлялося, що Долл одержав квартиру. Виїхав за родиною. Після повернення радий буде бачити пана Козаченка в себе. Дата свідчила, що все сталося буквально на другий день після Миколиного від'їзду до Нового Сонча.

Отже, того, кому мав звітувати, в Кракові ще не було. Тим краще. Є час добре продумати доповідь. В ній має бути все правдоподібно. Крім хіба згадки про Войцехівського. Це ім'я треба обминути, згадавши його, може, тільки в переліку знайомих, яких зустрів.

Де потім передати доповідь Доллові: на службі, чи вдома? Вирішив — удома зручніше.

Старий абверівець, побачивши Миколу, аж зблід:

— Прийшли підняти руки вгору і здатися? — В голосі його відчувалася тривога.

— Я прийшов привітати вас з новосіллям.

З цими словами Клинченко поклав на стіл у передпокої величезний букет квітів і коробку шоколадних цукерок найвищого гатунку, які здобув з превеликими труднощами.

— А доручення Візера? Як з дорученням? Ви ж підводите мене. Я за вас ручився, малював найяскравішими фарбами, як свого учня… З Візером жартувати не можна.

— Доповідь готова; якщо дозволите, можу її навіть вручити вам.

— Усе розвідали?

— Мені відомі навіть філіали…

— Вашу руку, хлопчику мійі Я дуже радий, що ми утремо носа цьому хитрому лисові. Ну, про це пізніше, а тепер я хочу порекомендувати вас фрау Долл і донькам…

Того ж вечора доповідь була прочитана заступником начальника абверштелле в домашньому кабінеті і повернена авторові:

— Завтра з'явитесь на службу і вручите її мені офіційно.

Через три дні Клинченка викликав Візер. Крім Долла в кабінеті сидів якийсь офіцер.

— Знайомтеся, капітан Вольф, — начальник школи в Криниці. Той самий, якого ви поводили за ніс. Прощаю йому тільки тому, що це зробив такий здібний розвідник, як ви. Іншому не пощастило б. Тих двох «лижників» я наказав вигнати. З вашої доповіді видно, що це обердурні.

Тепер всі слухайте уважно…

…Незабаром випуск школи. Призначаю пана Козаченка членом комісії. Очолите її ви, майор Долл. Третім буде капітан Вольф. Обов'язково поговоріть там з кожним. На місці й вирішуйте, коли кого закидати. З яким завданням. П'ятьох найграмотніших, найздібніших лишіть інструкторами. Новий набір курсантів буде більшим.

— Яволь! — сказав кожен з трьох, підвівшись.

А Клинченко подумав: «Ось тобі й посада, Корнію Войцехівський!».

«БРАНДЕНБУРГ-800»

Немало весняних вод спінили в своїх річищах і знесли З гір Дунаєць та В'яла, Попрад і Сан, доки майор Долл, капітан Вольф і Микола Клинченко мандрували між їх берегами. Вони побували в Дуклі, відвідали Каменицю та Барвінок.

Уже зазеленіли полонини й набрякли бруньки дерев на південних схилах Бескид, коли призначена полковником Візером комісія повернулася до Криниці, в штаб розвідшколи. Лише тепер, після іспитів, довгих розмов {з випускниками, засіли за найскладнішу роботу. Кожному годованцеві шпигунського кубла треба було визначити завдання, район дії, сфабрикувати документи.

Трохи полегшив цей клопіт сам Візер. Близько тридцяти вихованців Вольфа, набраних з числа білоемігрантів із Закавказзя та Середньої Азії, полковник наказав відрядити прямо до Берліна. Звідти їх мали розвезти в Туреччину, Іран та інші суміжні з Радянським Союзом країни, розвідки яких близько товаришували з абвером і гестапо. Найбільшу ж частину таємних агентів, випущених школою, — числом понад двісті, — абверштелле Краків закидало на Україну для розвідки шляхів, аеродромів, гарнізонів, промислових підприємств, вчинення диверсій.

Було тут над чим посушити голову. І не тільки членам комісії. Криниця перетворилася в ті дні на один з найактивніших центрів підривної діяльності проти Країни Рад. З Берліна приїхав Катценбах. Привіз представників різних відділів абверу. В усій цій метушні брали участь і прикордонники. Слово їхнє було маловтішне: Ради прикривають свій кордон чимраз щільніше. Добровільними помічниками «зелених кашкетів» оголосило себе по той бік мало не все прикордонне населення. Щасне подолання лінії стовпів ще не гарантує безпеки: затримують іноді за десятки кілометрів на схід від неї. Тому перекидання нових розвідників німецькі прикордонники радили розтягти в часі.

Катценбах, який прибув з широкими повноваженнями, категорично заперечував проти будь-якого зволікання. Доллові, з яким вони частенько сиділи за пляшкою, представник Берліна по-приятельському втлумачував:

— Отто, не мені тебе на розум наставляти. Нюхом старого розвідника маєш чути: рейх напередодні великих подій і випробувань. Протягом найближчих місяців мусимо закинути на схід стільки агентури, скільки не засилалося за весь час існування німецької держави. Поспішати, поспішати і ще раз поспішати! Такий наказ адмірала Канаріса.

Долл одверто не заперечував — Катценбаха все одно не переконаєш. Він — кар'єрист, готовий краще згубити весь випуск школи, ніж висловити думку, яка не збігається з міркуваннями начальства, тим більше самого шефа абверу. Та все ж майор не стримався і поділився з Клинченком своїми сумнівами.

— Така поквапливість тільки посилює риск. За двадцятирічну службу довелося мені мати справу з багатьма розвідниками. Не раз брав гору і над самовпевнени-ми англійцями, і над хвацькими на вигадку французами. Знав у Тібеті і дурив підступних хитрунів-розвідників Сходу. Та