Читати книгу - "Метафізика"

й зазнавати дії і виявленням цих здатностей у дійсності, наприклад, те, що здатне нагрівати, входить у відношення з тим, що здатне нагріватися, тому що воно може нагрівати, і знову ж таки те, що нагріває, входить у відношення до того, що нагрівається, а те, що ріже, — до того, що ріжуть, як такі, що справді діють і зазнають дії.

Що ж стосується відношень, які виражаються в числах, то вони не є діяльністю, хіба що [20] у спосіб, про який ішлося в іншому місці; а діяльність, що пов'язана з рухом, числам не властива. Також по-різному виражаються відношення, обумовлені здатністю, — залежно від часу, наприклад, відношення того, що зробило, до зробленого, і того, що зробить, до того, що буде зроблено. Адже саме в цьому сенсі батько сина називається батьком: перший є тим, що діяв, другий — тим, що зазнало дії. [25] Крім того, деякі відношення обумовлені позбавленням здатності, як-от неможливе і все, що говориться у зв’язку з цим, наприклад, невидиме.

Отже, всі відношення, що виражаються у числах та обумовлені здатністю, є відношеннями, тому що відношення до чогось належить до сутності того, що відноситься до чогось іншого, а не тому, що інше відноситься до нього. Натомість щодо того, що вимірюється, пізнається та [30] мислиться, говориться про відношення, тому що інше відноситься до нього. Те, що щось мислиться означає, що є думка про це, проте немає сенсу твердження, що думка ж є у відношенні до того, про вона є думкою (бо це була б тавтологія); так само зір є бачення чогось, але позбавлене сенсу твердження, що бачення є у відношенні до того, чого воно є бачення (хоча можна сказати й так), натомість має сенс говорити про відношення між баченням і кольором чи чимось іншим подібним. Інакше була б тавтологія, власне, та, що бачення є баченням того, чого воно є баченням. [1021β] [1] Те, що називається відношенням саме по собі, в одних випадках називається у вказаному сенсі, в інших — якщо такими є їхні роди, наприклад, мистецтво лікування є, можна сказати, відношенням, тому що його рід, знання є певним відношенням. Окрім того, про відношення говорять стосовно того, що має певні відносні властивості, як-от про рівність — тому що рівне визначається у відношенні, та про подібність — тому що подібне так само визначається у відношенні. Але відношення можуть бути випадковими, наприклад, людина може бути вдвічі більшою за щось перше-ліпше, [10] а це вже є певним відношенням; або біле — якщо одне й те саме випадково є подвійним і білим.

Отже, ось в яких значеннях говориться про те, що називається закінченим або досконалим самим по собі: одні речі називаються так через те, що їм нічого не бракує в їхній досконалості, вони є неперевершеними і не мають жодної своєї частини поза собою; другі [33] — через те, що взагалі є неперевершеними у всіх відношеннях і не мають жодної своєї частини поза собою; [1022α] [1] a вже інші речі називаються так тому що або роблять щось, або мають щось, або пов’язані з чимось, або так чи інакше стосуються чогось, що називається закінченим у першому значенні.

16

Досконалим або закінченим[68] називається, по-перше, те, жодна частина чого не існує поза ним (наприклад, закінчений час кожної речі є час, поза яким можна знайти якийсь час, що є частиною цього часу); також те, [15] що за вправністю у своєму мистецтві та достоїнством і гарними результатами не може бути перевершене у своєму роді, наприклад, «досконалий лікар» та «досконалий флейтист» кажуть про тих, хто є бездоганними у своєму мистецтві. У переносному значенні ми говоримо так і про погане: закінчений донощик та закінчений крадій, позаяк також ми називаємо їх у певному сенсі «гарними», кажучи «вдатний» [20] крадій та «вдатний» донощик. Вправність також є певною досконалістю; адже кожна річ і будь-яка сутність є тоді досконалими, коли за видом їхнього особливого достоїнства їм не бракує жодної частини властивої їм за природою величини.

Далі, закінченими називаються речі, що мали добрий кінець, адже дійти [25] кінця означає бути закінченим, тому оскільки кінець є чимось останнім, ми в переносному значенні кажемо також про погане, що воно доконечно загинуло, доконечно знищено, коли ніщо не уникло знищення й лиха та нічого не лишилося наостанок. Тому й сконання в переносному значенні називається кінцем, оскільки і те, і друге є чимось останнім. А кінцева мета [30] є останнє, заради чого існує річ.

Отже, ось у скількох значеннях говориться про те, що називається досконалим або закінченим самим по собі: одні речі називаються так, оскільки ніщо не псує їхньої бездоганності, вони є неперевершеними і не мають жодної своєї частини поза собою; другі [33] — через те, що просто є неперевершеними у кожному роді і не мають жодної своєї частини поза собою; [1022α] [1] a вже інші називаються так тому, що або роблять щось, або мають щось, або пов’язані з чимось, або так чи інакше стосуються чогось, що називається закінченим (або досконалим) відповідно до двох перших значень.

17

Межею називається край кожної речі як перша точка, поза якою [5] немає жодної частини цієї речі, і як та перша точка, по цей бік якої перебувають всі її частини; також форма величини або того, що має величину; також мета кожної речі (тобто те, до чого спрямовані рух і дія, а не те, звідки вони виходять, утім, іноді і те, і друге, тобто і те, звідки виходять рух і дія, і те, до чого вони спрямовані); також сутність кожної речі та її чимбутність, адже це — межа [10] пізнання, тому що межа пізнання — це у певному сенсі й межа речі. Тож очевидно, що у скількох значеннях говориться про начало, в стількох же і навіть більше значеннях ідеться й про межу; адже начало є певною межею, натомість не будь-яка межа є началом.

18

Вираз kath’ hó («те, через що» або «по чому», «на чому»)[69] вживається в багатьох значеннях: в одному значенні йдеться про форму [15] і сутність кожної речі, наприклад, те, через що хтось добрий, — це саме добро; в другому — те, в чому першому щось природно з’являється, наприклад, колір на поверхні. Отже, по-перше, «те, через що» говориться про вид, по-друге — про матерію кожної речі та її субстрат. Загалом же