Читати книгу - "Донька темряви, або Я Вам не дружина, Пане Синя Бородо, Камі Мир"

Тим часом пролунало полегшене зітхання батька Кіери і стукіт від вхідних дверей, що зачиняються. Якщо дівчина врятувала мене від зустрічі з вампіром, було б непробачним не допомогти її батькові.

Притискаючи білий рушник до рани, яка виявилася не такою вже й загоєною, якою здалася після пробудження, я повільно й наполегливо увійшла до кімнати літнього чоловіка. Батько моєї рятівниці сидів на стільці і, спершись на спинку, притримував голову рукою.

– Вам не добре?

Так, його дочка одружена з вампіром, яке взагалі може бути «добре»?

– Киріє, вам не слід було вставати, – сказав майстер (якщо судити з дерев'яних іграшок на його столі).

– Мені вже краще, – збрехала, щоб не турбувати старого. – І називайте мене просто Іринією, ні до чого цей офіціоз в нашій ситуації.

– Томас, – представився він.

– Приємно познайомитися.

Батько Кіери, незважаючи на мої переконання, підвівся з стільця і підійшов, поклавши мою руку собі на шию, за що я була йому вельми вдячна, нехай вигляду намагалася не подавати. Як би не вперлася, все ж таки пересуватися від чогось мені зараз було складно... У сенсі, раніше рани не були такою вже перешкодою.

Що ж, сутінки мене потягніть, сталося, що біль почав відчуватися?!

– Знаєте, Іриніє, ви схожі на людину, що вдає з себе сильну, – сказав Томас, опустивши мене і допомагаючи лягти на ліжко. – а такі люди не завжди довго живуть.

– Це спроба образити?

– Це порада. Покладайтеся хоч зрідка на оточуючих.

– Томасе, скажу вам по секрету, ви не перший, хто це мені каже.

– І навряд чи останній, – усміхнувся чоловік.

Це він до чого? Краще б за доньку хвилювався. Може Лукас і виглядає невинним, насправді він залишається небезпечним кровососом. Не варто його недооцінювати.

– Ви не хвилюєтеся за Кіеру?

– Хвилююся, – з гіркотою відповів Томас, – але все одно зробити нічого не зможу. Та й він її не чіпатиме.

– Звідки така впевненість?

– Вона схожа на свою матір. Така ж розумна та чарівна.

Гаразд, розум може й допоможе, але чарівна зовнішність тут якимось боком? Навряд чи якесь чудовисько замилується на красу дівчини і подумає: «Та ні, вона ж справжнісінька красуня. Не чіпатиму її».

– І все ж…

– Він не зможе до неї близько підійти, адже пів години тому вона нанесла на шкіру сироватку. Поки вона її не змиє або дія не закінчиться, він не зможе і пальцем торкнутися Кіери. Та й від ментальної дії вона прихопила свій винахід. Як же вона його називає... А! Згадав. Окуляри.

Так вони знають про його сутність! Хоча з урахуванням їхніх стосунків було б дивно, не знай Кіера, хто ж ця істота насправді. Але є щось інтригуюче в зеленоокій красуні.

– Вона сама винайшла цю сироватку та окуляри?

– Моя донька змалку відрізнялася від інших. Поки всі діти грали на вулиці, вона винайшла унікальні речі, які не бачили раніше світ. Взяти, наприклад, ті ж сірники або мазь, якою заліковувала ваші рани.

Або Кієра справді геній, або ж у нас справді є дещо спільне…

– А чи часто до вас у гості заглядає цей монстр?

– Не хвилюйтесь, Іриніє. Поки з нами Кіера, він нам не страшний.

Та я й не цього боюсь. Ось сиджу, відчуваю біль і думаю, що не дуже хочу повертатися в замок Байса. По-перше, мені там не затишно, по-друге, цей ледар навіть не шукає мене, по-третє, хтось намагається мене вбити, а по-четверте, просто не хочу.

– Крім Лукаса до вас ніхто з подібних йому більше не приходить?

– Звідки ви…

– Ми просто вже перетиналися. Тож що?

– Ні, окрім киріоса Лукаса до нас ніхто не приходить.

Вже легше. Сподіваюся, що із закоханою Колодою вийде домовиться, а там вже справа за малим: знаходжу Ізумі, приймаю подарунки від Хайдена (без його відома) і збігаю кудись далеко-далеко. Можливо навіть у Люкстер… Нам з названою матір'ю не дуже подобаються володарі світлих джерел, але ж можна й потерпіти трішки.

– А чи не надто довго вони розмовляють? – починаю хвилюватися за Кіеру.

– Ні-ні, з нею точно все гаразд. Вони завжди так довго розмовляють.

Сказати йому чи не треба, що хтось за такий проміжок часу навіть дітей зачати встигає? Якийсь Томас надто спокійний для чоловіка, чия донька перебуває наодинці з вампіром.

– Все ж таки варто їх перевірити, – встаю і знову відчуваю біль від рани.

– Іриніє, з Кіерою все гаразд, – повторював старий як мантру…

Чому я до цього не дивилася йому просто у вічі? Вони ніби порожні і непритомні. Та й загалом обличчя батька моєї рятівниці нагадувало лялькове. Потрібно його рятувати.

Поклала руку на плече Томаса і заплющила очі, шукаючи всередині темряву, що впливає на його свідомість. Цей процес нагадує бродіння по тунелю уві сні, де немає ані промінчика світла, але його там і не повинно бути. Якби там було світло, то це була б ознака наявності світлого джерела. У свою чергу, визначити володарів слабких темних джерел набагато складніше, адже це нагадує пошуки голки в стозі сіна. Як знайти темряву в темряві? Отож-бо.

Благо, вплив темної енергії діє як нитка із заліза, що тягнеться до магніту: треба лише поблукати, поки чужорідний для людської душі об'єкт притягнеться до найближчого темного джерела… О! А ось і ця нитка. От би з усім можна було так легко впоратися – схопити, потягнути на себе та ввібрати чужу силу.

– Що? – було першим, що сказав батько Кіери після пробудження свідомості. – Де Кіера? Де моя дочка?

Наляканий чоловік схопив мене вже за плечі і гарненько струснув, знову нагадуючи мені про рану, що не затяглася.

– Заспокойтесь, Томасе. Зараз я її приведу.

– Моя дівчинка, – мало не вив він. Схоже, що це побічний ефект від закляття. Ну або повернення батьківського нутра.

– Томасе, подивіться на мене. Томасе, подивіться. Зараз ви заспокоюєтеся, робите глибокі вдихи та видихи, а я йду за Кіерою і повертаю її в цілості та безпеці. Ви мене чуєте?