Читати книгу - "З різних світів, Вероніка Суховська (Shannon)"

— Додали дещо від тварини, аби ми були сильніші й могли перемагати ворога, — ледь чутно відповів він, бачачи, як її дихання знов прискорюється. Тільки от зараз дівчина зовсім не виглядала наляканою. Вона проковтнула клубок у горлі, опускаючи руки по його тілу з тією ж обережністю, з якою Ерік кілька хвилин тому торкався її оголених ключиць.

— То Пес — це не просто прізвисько? — тихо спитала. Ерік напружився, відчувши, як її долоні підчепили поділ його сорочки. Чоловік здогадувався, що навряд Кора просто хоче подарувати йому чарівну ніч.

— Не зовсім пес, — посміхнувся чоловік. Псом його прозвали, навіть не підозрюючи його природи, але саме це до нього й причепилось. 

— Дозволиш? — спитала вона, тягнучи сорочку доверху.

— Тобі не сподобається, — так само тихо попередив її Ерік. — Там… Є сліди, Коро. І я не просто про шрами.

— Я… Я думаю, що маю знати.

Можливо саме тому, як вона сказала це, чоловік відкинув ковдру, даючи Корі позбавити себе останнього захисного шару. Ерік дозволив собі раз познущатись із дівчини, нахабно продемонструвавши їй оголений торс перед її батьком на початку їхнього знайомства, та жодного разу не повертався до дівчини спиною оголеним. Він важко ковтнув повітря, коли маленька долоня опинилась над його попереком. 

— Вище, — мовив тихо. Ерік хотів закрити очі, аби не бачити, як вона злякається, коли відчує. Та він просто не міг змусити себе відвести погляд. 

Нарешті, тонкі пальці дістались його лопатки. Чоловік затамував подих. Сірі очі розширились від здивування, та вона не відсахнулась. Її пальці торкнулись того, що він ненавидів у собі — вшитого замість його шкіри клаптика шкури тварини, що дарувала йому сили. 

— Ти, — прошепотіла тихо Кора. Очі її наповнились сльозами. — Ти отримуєш свої сили від вовка, так? Тому думаєш, що вовк, що вкусив тебе, вплинув на…

— Так, — повільно кивнув у відповідь, кладучи руку на підборіддя дівчини. Ерік не знав, як втішити її зараз, та не хотів, щоб вона плакала.

— Скільки років тобі тоді було? — спитала Кора. Чоловік відчув, як кішки зашкребли на його душі. Краще б вона перелякалась — принаймні ту емоцію чоловік розумів. Та те, як дівчина дивилась на нього зараз… Він не міг розпізнати цей погляд. 

— Коли це почалося, я був малою дитиною, не памʼятаю. Та мені було дванадцять, коли вони досягли успіху.

— Скільки тобі зараз?

— Двадцять чотири.

— Отже, коли вони зробили це з тобою, мені було пʼять, — здавлено прошепотіла вона, вже не дивуючись й одинока сльоза скотилась по її щоці. Долоні спітніли. Усвідомлення прийшло до неї, як тільки пальці торкнулись вовчої шерсті на його лопатці, та Кора мусила переконатись. — Весь цей час, це був ти. Ось чому тато й мама не знаходили жодних відповідей. Бо вони шукали не там, вони не знали, що мусять шукати по той бік… Бо я — лише відповідь на тебе. Магія — це справедливість… — згадала вона слова тата.

— Що ти… Коро? — він ледь стримався, аби не стряхнути її за плечі, та дівчина, відпустивши його, піднялась на ноги. Витерла сльози з щоки, підійшла до каміна, обіймаючи себе руками. 

Довгі роки вона гадала над тим, чому магія обрала її. І чому саме в такий… Нетиповий для Істраделя вид. В Істраделі не було перевертнів, аж от… Дівчина не знала, що відчувала, нарешті відкривши один з найбільших секретів власного життя. Було то полегшення чи розчарування, важко визначитись. Та чоловік, що зараз піднявся на дивані, дивися з таким схвилюванням і страхом за неї, що здавалось, ніби  це і є відповідь на перше питання — чому саме вона.

— Я вірю. — прошепотіла Кора, повільно повертаючись до нього. — Вірю, що ти дійсно відчуваєш мене. 

Ерік шоковано подивився на неї, і в ту ж мить дівчина ризикнула, довірившись тим неприкритим, щирим емоціям, що відбивались на його обличчі. 

— Та вовчиця, що вкусила тебе… То була я.