Читати книгу - "Практична педагогіка, Ксенія Демиденко"

-    А що за чай? – поцікавилася я.

-    М’ята, меліса, смородина й листя суниці. Дуже корисний. Ми не купуємо   чай в магазині, збираємо самі  на дачі влітку.
 
-    На дачі? – перепитала я, зачепившись за інформацію.

-    Так, у нас  є невеличка хатинка під Києвом.  На літо ми туди перебираємося. Ось нещодавно зібрали картоплю з Вовкою  й приїхали в Київ.  Ви його не сваріть, що не з першого вересня  до школи пішов.  Він наздожене. Все переважно на Вовці, бо з мене який працівник? Знаєте, він такий вправний. Садити нам  город сусід  допомагав, а вибирали  самі. Декілька мішків продали, то Вовці курточку й черевики  купили. Хлопець росте.

   То ось звідки засмага. Він ціле  літо гарував на городі. І  три тижні  до школи не ходив, бо на городі порядок наводив. А піжонився, що на морі відпочивав. Звісно, перед дівчатами півнем ходив. Я посміхнулася про себе, але Тамарі Гнатівні  нічого не сказала.

-    То ви єдина його родичка? – спитала я по ходу розмови.

-    Єдина, на жаль. Так хочеться, щоб він в люди вийшов до того, як я помру, - печально  мовила старенька  й зазирнула мені в очі, немов у саму душу. – Він же думає, що я не знаю, а щоб мені ліки купити потрібні, бо серце в мене непутяще, онук вечорами підробляє. Тяжко працює. А останнім  часом зв’язався з хуліганами. Ви, якщо можна, накричіть на нього, а то мене він не слухає. Я не хочу, щоб він з тими  Цибулями водився. Погана компанія. 

-    Обов’язково  насварю, будьте певні, - тільки вимовила, як почула, що  замок у дверях клацнув і приємний голос онука пролунав в коридорі:

-    Бабуль, ти де? Так смачно  пахнуть твої  булочки, я вже  слиною  вдавився, - він  увійшов на кухню усміхненим, але, побачивши мене, змінився на обличчі, й грубо спитав:

-    А ви тут Софіє Костянтинівно яким макаром?

-    Прийшла познайомитися з твоєю бабусею, - спокійно відповіла я. Нехай  тепер їжачиться і  вдає з себе хама. Я-то  знаю, який він насправді. - Вже йду, не буду  вам заважати, юначе. Вибачте, що  дозволила  собі з’їсти  дві булочки, які  пекла  вам ваша  чудова  бабуся, - щоб  розминутися, мені довелося пройти повз нього так щільно, що він засоромився. А я швидко  подякувала Тамарі Гнатівні за гостинність і   вискочила в  коридор.  Затуливши носа рукою,  промчала  стрілою  по сходах аж до  самої вулиці.

   Вовка наздогнав мене аж  біля  автобусної зупинки. Схопив за руку й різко повернув обличчям до себе:

-    Ти жалітися на мене приходила? — гаркнув, а в самого така  безпорадність в очах.

-    По-перше,  ви приходили, - вперто переучувала я.

-    Зрозумів, на ви й пошепки. У неї дуже хворе серце. Кажи мені все, що хочеш. Хочеш бий, принижуй, викликай на педраду, але її не чіпай. Ще раз додому прийдеш… прийдете – за мить сходами спущу!

—    Більше не прийду, не кип’ятись. Я  твоїй  бабусі нічого поганого не сказала.  А ти й сам би не нервував її.  Чудова вона людина.  Так любить тебе. Я тобі, між іншим, заздрю. Бережи її.  А мені не варто погрожувати.  Не боюсь.  Знаю, що ти  не такий, як хочеш видаватися. Вибач, мій автобус, - я просто метеликом  влетіла  до автобуса й коли він  поїхав,  провела поглядом спантеличеного Вовку, що лишився  на зупинці.

 Наступного  дня Вовка  з опущеною головою підійшов до мене й простяг  пакунок з  травами та булочками:

-    Це вам від бабусі. Чай. Нерви заспокоює. І булочки. 

-    Дякую, Вова,- цей чай я згадувала увесь вечір.

-    І ще. Вона  просила вас,  якщо буде час, зайти до неї. Хоче потоваришувати.

-    А ти мене не спустиш зі сходів? – лукаво спитала я, усміхаючись.

-    Нє-а. Ви їй  сподобалися.  І ще… Дякую, що про двійки мої не сказали.

-    Я пообіцяла, що ти  будеш вчитися, - вирішила скористатися моментом. Я відшукала його слабке  місце. Він зробить все, що завгодно, заради своєї бабусі. Я відчула, що зможу ще  напоумити це здорове й непутяще дитя.

-    Ну це ви взяли на себе  забагато.  Хочу подивитися, як це у вас вийде, - він нахабно  пройшов мимо, а я відзначила, що отримала маленьку, але все ж перемогу. Вова ще не знав, що  то я тільки здаюсь  маленькою й тендітною.  Насправді сильна, коли треба — дуже сильна. А ще цілеспрямована.