Читати книгу - "В моїх думках , Ясміна Лав"

День минає напрочуд спокійно. Навіть Ніка не намагається вивідати, що ж ми обговорювали з Ярославом. Навпаки, вона весь час зайнята листуванням з Андрієм і розповідає про їхні стосунки.

А ще натякнула, що я даремно пропустила сюрприз Ярослава. Це було щось.

Виявляється, вона і всі хлопці брали участь у приготуванні. Тільки скільки б я не намагалася вивідати, що ж то за сюрприз такий був, дівчина так і не сказала.

Та після того, що я дізналася, подивилася на хлопця інакше. Я ж думала, він такий собі університетський мачо. Кивнув, пальчиком поманив — і всі дівчата його (але так і є), проте для мене він старався.

І я остаточно вирішила, що повинна допомогти йому.

Після обіду прийшло повідомлення від Давида.

“Хочу побачити тебе ввечері.”

Хочу йому написати про Ярослава, але згадую що проблема хлопця стосується його сім'ї, тому, не знаючи, у чому справа, вирішую змовчати.

Звісно, я все розкажу Давидові. Але завтра. 

Тому просто відповідаю що не зможу, оскільки тато хоче повечеряти разом, на що отримую просто: “Добре” і надсилаю сердечко.

Боже, Давид дорослий чоловік, а я йому сердечка шлю. Наче школярка.

І в цю мить я задумуюся. Чи зможу я відповідати йому?

Звісно, мене не турбують його статки, я також не з бідної сім'ї. Але справа в іншому.

У тому, наскільки чоловік його років начитаний, різносторонній і досвідчений. А я… навіть рішень важливих у своєму житті не приймала.

Після пар затримуюся в аудиторії, наче не встигаю щось дописати. Ніка поспішає до хлопця, і ми прощаємося. А я йду, коли вже всі розійшлися.

І роблю це навмисне — знаю, що за Ярославом приїде Давид, і не хочу стикатися з ними обома, коли вони разом.

Зупиняюся в холі університету і дивлюся на доріжку, яка веде до воріт. Машина Давида припаркована біля паркану, і до неї якраз підходить Ярослав.

Чекаю, поки хлопець сяде й авто рушить з місця, і лише тоді виходжу на вулицю.

Дмитро Олександрович відчиняє для мене двері автомобіля, і я ховаюсь всередині. Дорогою роздумую, що ж могло статися в сім'ї Ярослава, що йому знадобилася моя допомога.

Та й чим можу допомогти я?

Вдома знову тільки Марія. Батько ще не приїжджав, тому починаю хвилюватися.

Охоплена різними думками, обідаю і підіймаюся до себе в кімнату.

Сідаю на ліжко, відкриваю конспекти та занурююся у навчання.

Відриваюся від зошитів, коли на вулиці вже темно. Спускаюсь вниз і знаходжу Марію у вітальні. Прошу допомогти мені вийти сьогодні ввечері, і жінка майже відразу погоджується.

Попереджаю, що телефон залишу вдома, щоб батько не помітив моєї пропажі, і знову йду в кімнату.

Майже через годину телефонує Ярослав і попереджає, що майже під'їхав до мого дому, і я швидко одягаюся.

Перевіряю, чи приїхав тато, але його немає. Вирішую йому зателефонувати, але чоловік не бере слухавки.

А коли майже виходжу з кімнати, приходить від нього повідомлення.

“Буду пізно. Не хвилюйся. Добраніч.”

Видихаю і з допомогою жінки виходжу з двору.

За два будинки від мене стоїть машина таксі, а біля неї Ярослав. Хлопець махає, і я швидко йду до нього.

— Не хвилюйся, маленька. Ми швидко повернемося, — говорить з усмішкою Ярослав, відчиняючи для мене задні дверцята автомобіля...