Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс "

Настя 

Завдяки Олегу Антоновичу, свої речі ми перевезли за один день. Зараз я поспішаю на заняття. До весілля ми з мамою, ще живемо у своїй квартирі. А тоді, як вона каже, із спокійною душею переїдемо.

Тільки ось у мене, душа точно не буде спокійною. Адже я стану зведеною сестрою Артура. І це сильно хвилює моє серце.

Три дні пролітають, як зазвичай. Артур прямо не чіпає, тільки здалеку заставляє страждати.

* * * * *

Сьогодні середа і я вперше у житті, пропускаю заняття. Адже ми з матір'ю обираємо сукні. 

Мама вибрала просту, але водночас вишукану. Вона з атласної тканини, біла, довжиною до колін. Закритий верх і красиво підкреслена талія, яка і так у неї тендітна. 

А мені легку, як у барбі. Верх на тонких бретелях, а низ короткий, пишна спідниця із фатину. Вона ніжно - пудрового відтінку. 

Тоді купуємо й інші деталі для весілля. Обоє замучені сьогоднішнім днем, забігаємо у кафе щоб перепочити.

 - Умм, яке тут смачне американо! Доню, а ти чому не п'єш, свій гарячий шоколад?

"Відлипаю" від стола на якому зупинила свій погляд. 

 - Вибач, просто задумалась. 

 - Доню, я ж бачу, щось не так.

 - Мам, все нормально.

 - Коли все нормально, так не поводяться. Це через того хлопця, ти така?

 - Я правда не хочу про це говорити.

 - Доню, послухай...

 - Мам, будь - ласка. Давай не будемо.

 - Гаразд, але знай, я завжди вислухаю.

 - Знаю... Дякую, що розумієш.

Ледь видавлюю посмішку, щоб не розплакатись.

Всі наступні дні, пролітають ще швидше. Адже мене відволікає Лінка. 

* * * * *

Сьогодні день, маминого весілля. Якби це дивно не звучало, але я щаслива за неї. Ми сидимо у салоні. Мама дуже красива із зібрною зачіскою і ніжним макіяжем. Мені ж зробили легкі локони, а очі підкреслили чорними стрілками. 

Виходимо із салону, де на нас чекає автомобіль, який приготував Олег Антонович. Ми одягаємось, ледь не розплакавшись. До нас приєднується Лінка. Без неї, я би цей день не витримала. Арс мав під'їхати до Артура. Лінка теж одягнулася, як принцеса. На ній красива сукня, теж коротка, лише темно - синього кольору. Вона їй дуже личить. Гарно вкладено довге волосся і легкий макіяж.

Ми вже направляємось до місця реєстрації. Прибуваємо за 30 хвилин. Біля РАГСУ на нас чекає Олег Антонович, а збоку від нього стоять Артур і Арс.

Спочатку виходить Лінка, тоді мама і я... Відчуваю, що Артур дивиться. Піднімаю на нього очі і помічаю, як його погляд темнє, а ніздрі роздуваються.

" Напевно від злості. Адже він мене ненавидить. "

Олег Антонович цілує маму у щоку і вони направляються у приміщення РАГСУ. Ми з подругою за ними, Артур і Арс позаду нас. Кожною клітиною тіла відчуваю його погляд. Від якого, тіло покривається сиротами.

Після реєстрації шлюбу, направляємось щось перекусити і відсвяткувати. Знаходимось у ресторані "Прованс". Він найдорожчий у нашому місті. Коли мама заперечувала, то Олег Антонович наполіг і їй довелось погодитись.

У ресторані сиджу напроти Артура. Хоча ні, правильніше сказати, наглого "індика". Чому знову називаю його "індиком"? Тому, що я розумію свою винну, але це вже занадто. Те, що він зі мною робить, не витримую. Артур постійно "пропалює" поглядом. Так нагло, не соромлячись. А я боюсь навіть очі підняти, а обличчя "горить". Адже згадую наші гарячі поцілунки.

На щастя, Арс весь час розряджає атмосферу. Він все розуміє і я за це йому дуже вдячна. Навіть Лінка дивно дивиться на нього, а він ніжно їй усміхається.

" Що відбувається?! " 

Після того, ми роз'їжджаємось. Арс каже, що відвезе Лінку. На що, вона не огризається, а ніяково опускає очі. Перед тим як сісти, мене обійняла.

 - Не переживай, ти все зможеш.

Мені дійсно стало легше від її слів. 

Їдемо з батьками в машині. Вони сидять спереду, а я біля Артура. Так близько не була цілих три тижні. І це мене хвилює. Мої ніздрі вловлюють його аромат, який діє на мене, як "наркотик". Хочеться вдихати його знову і знову. Він вдає, що йому байдуже. Просто вивчає нічний краєвид із вікна. 

" Добре, що словесно не чіпає... І погляд свій відвів. А то, я би "згоріла" від почуттів... "

Заходимо у будинок. Якби знала де моя кімната, то швидко зникла б за її дверима, щоб не бачити Артура. Але я тут уперше. Тому стою і все захоплено роздивляюсь. Квартира дійсно розкішна : з дорогим ремонтом і ходом на другий поверх.

" Як це можливо? Хоча, коли у тебе є гроші, то можливо все... " 

Мої думки перериває Олег Антонович.

 - Ми з Артуром жили в іншій квартирі до цього часу. Але тиждень назад переїхали. У нас збільшилась сім'я, тому й квартиру потрібно більшу.

Мама усміхається, а я дивлюсь на Олега Антоновича лише тому, щоб не дивитись у бік цього "індика".

 - Настю, твоя кімната буде наверху, поруч з Артуровою. А наша внизу, біля вітальні. Сину, покажи Насті її кімнату. Вона напевно втомилася.

 - Звичайно батьку.

Я переводжу на нього погляд і вловлюю колишню, єхидну усмішку. Мені стає страшно.

" Чого саме я боюся? Артура, чи своєї реакції, коли ми будемо наодинці? " 

Заперечити не думаю. А що я скажу? Як поясню свою поведінку? 

Ми піднімаємось по сходах. Артур йде попереду вільною ходою. Руки тримає в карманах у своїх темних брюках. А я можу його роздивитися, так близько. Він сьогодні дуже гарний... Одягнений у білосніжну сорочку, яка розстібнута на грудях. З під якої, видніється красиве тіло. Його легко вкладене темне волосся і годинник на руці.

" Як же я скучила... "

Він продовжує байдуже йти. Тоді біля дверей, різко зупиняється. Від несподіванки врізаюсь у його спину.

Артур обертається і здивовано дивиться на мене.

 - "Сестричко", ти що заснула?!

Від його "сестричко", серце зжимається. Знову вловлюю рідний аромат, думки плутаються.

 - Це твоя!

 - Що моя?

Замріяно дивлюсь на нього.

 - Ти що, перебрала з шампанським? Твоя кімната! Ванна у нас, одна на двох. Ще одна внизу, біля батьків. А далі сама розберешся, не маленька.