read-books.club » Сучасна проза » Кінець роману 📚 - Українською

Читати книгу - "Кінець роману"

142
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Кінець роману" автора Грем Грін. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 53
Перейти на сторінку:
встану, одягнусь і вийду з дому, якщо пообіцяєш…

— Для нас це важливіше, ніж застуда.

— Будь ласка, Морісе. Прошу тебе. Скоро повернеться Генрі.

— Хай собі повертається.

Я поклав трубку.

Сьогоднішнього вечора випала ще гірша негода, ніж місяць тому, коли я зустрівся з Генрі. Нині йшов дощ зі снігом, і гострі обледенілі краплинки немовби прошивали наскрізь петельки дощовика. Вони затемнили ліхтарі в Коммоні, так що годі було бігти. Зрештою, я все одно не можу швидко бігати через кульгавість. Шкода, що не взяв ліхтарика, який залишився ще з воєнних часів. На північний бік парку я добирався аж вісім хвилин. Щойно я ступив із тротуару, щоб перейти вулицю, як відчинилися двері й вийшла Сара. «Ось ти вже в моїх руках», — зрадів я. Був цілком певен, що ще цього вечора ми знову спатимемо разом. А коли все почнеться заново, тоді вже будь що буде. Ніколи я не знав Сари краще, ніж сьогодні, і ніколи так сильно не кохав її. «Що більше знаємо, то більше любимо», — прийшла мені думка. Я повернувся на терени довіри.

Сара дуже квапилася й не побачила мене крізь завісу снігу та дощу на широкій вулиці. Звернувши ліворуч, вона швидко пішла далі. «Десь їй та випаде сісти, — зміркував я, — там її й упіймаю». Я рушив за Сарою, відставши кроків на тридцять. Не озираючись, вона йшла краєм парку, проминула ставок і розбомблену книгарню. Наче до станції метро простувала. Що ж, якщо треба, то побалакаю з нею навіть у переповненому вагоні. Ось Сара зійшла сходами метро до каси. Не взявши сумочки, мацнула в кишенях, але не знайшла грошей, навіть тих трьох півпенні, що дали б змогу безперестанку їздити хоч до півночі. Тоді вона зійшла нагору й перейшла вулицю з трамвайною колією. Не вдалось одне, спало на гадку друге. Я тріумфував. Сара боялася — не мене, а себе й того, що станеться, коли ми зустрінемося. Я почувався переможцем і міг собі дозволити навіть якесь співчуття до своєї жертви. Хотілося сказати: «Не переймайся, уже нема чого боятися, невдовзі ми будемо щасливі, кошмар ось-ось закінчиться».

І тут Сара щезла мені з очей. Дуже вже самовпевнений, я дав їй задалеко відірватися від переслідування. Вона перебігла вулицю, випередивши мене на тих самих тридцять кроків, поки я зі своєю хворою ногою вибирався вгору сходами, а тут іще між нами пройшов трамвай — ось Сара й зникла. Могла звернути ліворуч, на Гай-стрит, або ж попростувати до Парк-роуд. Хоч я її й не бачив, та не дуже тим журився. Не сьогодні, то завтра, але таки знайду її. Я вже дізнався про цю безглузду обітницю й цілком певен, що Сара мене кохає, певен у ній. Якщо двоє кохають одне одного, то вони й сплять разом. Це формула, доведена досвідом усього людства.

Я зазирнув у дешеве кафе на Гай-стрит і не побачив там Сари. Тоді згадав про церкву на розі вулиці Парк-роуд і зразу ж відчув, що вона там. На те й вийшло — Сара сиділа в одному з бокових проходів, поряд із колоною та бридкою статуєю Діви Марії. Не молилася, просто сиділа, заплющивши очі. У церковному сутінку я зауважив її тільки завдяки світлу свічок біля статуї, отож сів ззаду, як ото Паркіс, і вичікував. Тепер, знаючи кінець усієї історії, я міг би чекати й роки — промоклий, змерзлий і щасливий. Міг навіть співчутливо споглядати вівтар і постать, підвішену на ньому. «Вона любить нас обох, — думав я, — та якщо дійде до сутички між образом і чоловіком у плоті, то я вже наперед знаю, хто переможе. Можу покласти руку на її стегно, припасти вустами до її грудей, Він-бо ув’язнений на вівтарі й не може обстоювати свою справу».

Раптом вона закашлялася, притиснувши долоню до боку. Я знав, що їй болить, і не міг залишатись осторонь. Я сів поруч з нею і поклав руку на її коліно. Коли минувся напад кашлю, Сара озвалася:

— Дай мені спокій, будь ласка.

— Ніколи не дам тобі спокою.

— Що це на тебе найшло, Морісе? На тому ленчі ти поводився інакше.

— Мені було гірко. Тоді я не знав, що ти мене кохаєш.

— Чому ти вважаєш, що я тебе кохаю? — спитала вона, але не скинула долоні з коліна. Тоді я розповів, як Паркіс украв її щоденник. Я не хотів, щоб поміж нас залишався обман.

— Негарний вчинок, — сказала Сара.

— Еге ж.

Вона знову закашлялась, а тоді у знемозі сперлася плечем на мене.

— Люба моя, — сказав я, — уже настав кінець. Кінець нашого чекання. Ми разом вийдемо звідси.

— Ні, — відповіла вона.

Обнявши Сару, я торкнувся її грудей.

— Звідси й почнемо, — сказав я. — Поганий з мене був коханець, Саро. А все через невпевненість. Я не довіряв тобі. Мало знав про тебе. А тепер почуваюся впевненим.

Вона нічого не сказала, але й далі спиралася на мене. Це було схоже на згоду.

— Скажу тобі, як було б найкраще, — повів я далі. — Піди додому й полежи кілька днів. Не можна їздити з такою застудою. Щодня дзвонитиму тобі й питатиму про здоров’я. Коли тобі стане краще, я прийду й допоможу спакувати речі. Ми тут не залишимося. Маю двоюрідного брата в Дорсеті, у нього стоїть порожняком котедж. Поживемо там кілька тижнів і відпочинемо. Я зможу закінчити книжку. А тоді звернемося до юристів. Нам обом треба відпочити. Я втомився, смертельно втомився без тебе, Саро.

— Я теж.

Сара мовила ці слова так тихо, що я б не почув, якби не сподівався їх. Вони були наче музична заставка, що звучала впродовж усіх наших зустрічей, почавши з першого зближення в паддинґтонському готелі. «Я теж» — у всьому: у самотності, смутку, розчаруванні, розпачі, насолоді й бажанні завжди бути разом.

— З грошима буде туго, — сказав я, — але не дуже. Мені замовили біографію генерала Ґордона, і завдатку нам вистачить на три місяці комфортного життя. На той час я подам новий роман і дістану за нього аванс. Обидві книжки вийдуть цього року, і ми протримаємося до часу, коли напишу наступну. Коли ти поруч, я можу працювати. Знаєш, якоїсь миті я виберуся з труднощів. Здобуду вульгарний успіх, і нам обом це страшенно не подобатиметься, зате ми купуватимемо всяку всячину, дозволятимемо собі екстравагантність і тішитимемося, бо ж будемо разом.

Раптом я зауважив, що Сара спить. Втомившись від утечі, спершись на моє плече, вона заснула, як не раз бувало в таксі, в автобусі й на лавці

1 ... 34 35 36 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець роману», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кінець роману"