Читати книгу - "Король у Жовтому"

Мені здається, що Брейт зараз голий, як бубон, а Феловбі точно і кішки не прогодує. Брейт усе заперечує, Феловбі не приховує, тож можеш сам робити висновки. Маю план щодо обіду. Якщо він спрацює, ти запрошений.

Твій вірний друг

Вест

Р. S. Феловбі потрусив Гартмана та його банду, хвала небесам! Щось там не так… Чи, може, він просто скнара.

Р. Р. S. Я закоханий по самі вуха, а їй на мене, певно, начхати.

— Дякую, — сказав Трент, усміхнувшись консьєржці. — Як там справи в татуся Коттарда?

Стара похитала головою і вказала на завішене ліжко, що стояло у кімнаті.

— Татусю Коттарде, — весело крикнув він. — Як ви нині почуваєтеся? Як ваша рана?

Він підійшов до ліжка і розсунув запинало. Серед зім’ятих простирадл лежав старий.

— Вам ліпше? — посміхнувся Трент.

— Ліпше, — стомлено відповів той. — Є новини, месьє Джеку? — спитав він після паузи.

— Сьогодні ще не виходив. Обіцяю принести вам усі плітки, які тільки почую. «Хоча, бачить Бог, з мене вже досить пліток», — пробурмотів він сам до себе. Потім, підвищивши голос, сказав: — Ну ж бо, бадьоріше! Ви виглядаєте значно краще.

— Що там з військовими планами?

— Вилазка планується цього тижня. Генерал Трошю минулого вечора видав наказ.

— Це буде жахливо.

«Це буде огидно, — подумав Трент, вийшовши надвір й завернувши за ріг будинку, — різанина, вбивства… фу! Добре, що я не братиму в цьому участі».

Вулиця майже повністю збезлюділа. Кілька жінок, закутаних у порвані військові шинелі, брели замерзлими тротуарами, а жалюгідно вбраний безпритульний тинявся біля колектора на розі бульвару. Мотузка, зав’язана навколо пояса, підтримувала його дрантя. З мотузки звисав ще теплий щур, з якого цебеніла кров.

— Тут є ще один! — крикнув він Трентові. — Я вдарив його, але він утік.

Трент перетнув вулицю й запитав:

— Скільки?

— Два франки за четвертину ось цього жирного. Така ж ціна, що й на ринку Сен-Жермен.

Напад сильного кашлю урвав його, хлопчик прикрив рота долонею, відкашлявся й лукаво поглянув на Трента.

— Минулого тижня за шість франків можна було придбати цілого щура, але, — заприсягнувся він, — щури втекли з цієї вулиці і тепер їх вбивають поблизу нового шпиталю. Я можу продати цього за сім франків вам або за десять на острові святого Луїса.

— Годі брехати, — сказав Трент. — Зарубай собі на носі: якщо ти спробуєш ошукати когось у цьому кварталі, місцеві швидко дадуть раду і тобі, і твоїм щурам.

З мить він постояв, пронизуючи малого удавано суворим поглядом, а той, своєю чергою, удавав, що злякався. Після цього Джек, сміючись, кинув йому франк. Хлопчина на льоту спіймав монету і, засунувши її до рота, швидко повернувся до колектора. Якусь хвилю він нерухомо пролежав, припавши до землі та прикипівши поглядом до дренажної решітки, а потім рвучко подався вперед і кинув каменем у жолоб. Трент облишив хлопця, аби він міг завершити справу з огидним сірим щуром, що пищав і звивався біля витоку колектора.

«Мабуть, Брейт також опустився до цього, — подумав він. — Бідолаха!» — і поквапився до брудного проходу, що вів до школи красних мистецтв. Він увійшов у третій будинок ліворуч.

— Месьє вдома, — тремтячим голосом повідомив консьєрж.

Вдома? Абсолютно порожня мансарда, залізне ліжко в кутку, залізний умивальник і глечик на підлозі. То є дім?

У дверях з’явився Вест. Він по-змовницькому підморгнув Трентові й запросив досередини. Брейт, що малював, гріючись у ліжку, підвів погляд, розсміявся та потиснув йому руку.

— Є новини?

Звичне запитання отримало звичну відповідь:

— Жодних, одні лише гармати.

Трент сів на ліжко.

— Де ти це дістав? — здивовано спитав він і показав на напівз’їдену курку, що лежала біля умивальника. Вест вишкірився.

— Ви що, мільйонери? Та кажіть уже.

Брейт, трохи присоромлений, почав:

— О, це один із подвигів Веста.

Але його швиденько перебив Вест, який вирішив сам розповісти цю історію.

— Отже, ще до облоги я отримав рекомендаційного листа до одного місцевого поважного діяча, такого собі огрядного банкіра німецько-американського походження. Ти знаєш, про що я. Так от, я, звісно ж, забув віддати цього листа, а сьогодні вранці згадав про нього і вирішив, що це слушна нагода. Мені вдалося з ним зв’язатись. Цей негідник живе у розкоші: каміни, хлопче, каміни у передпокої! Лакей врешті-решт удостоїв мене честі й поніс листа господареві, залишивши мене просто у коридорі. Звісно, мені це не сподобалось, тому я зайшов до першої-ліпшої кімнати і ледь не впав від побаченого. Там, неподалік від каміна був накритий банкетний стіл. Тим часом повертається лакей і починає мені нахабно верзти, що, мовляв, його господаря зараз немає вдома і взагалі, він надто зайнятий, аби приймати когось за рекомендаційними листами, облога, розумієте, проблеми у бізнесі… Коротше, я добряче копнув того лакизу, схопив курку зі столу, поклав свою візитівку на порожню тарілку і, розпрощавшись із служником, наче із прусською свинею[88], повагом покинув будівлю зі своїм військовим трофеєм.

Трент мовчки похитав головою.

— Забув сказати, що Гартман часто тут обідає, тож я зробив з цього певні висновки, — вів далі Вест. — Так, тепер щодо курки. Половина — нам з Брейтом, інша половина — для Колетти. Але, звісно, ти допоможеш мені з моїм шматком, бо я щось не зголоднів.

— Знаєш, я теж… — почав був Брейт, але Трент, змучено усміхаючись, хитнув головою й сказав:

— Та годі вам! Ви ж знаєте, я ніколи не буваю голодним.

Вест почервонів. Вагаючись, він відрізав порцію Брейта, не взявши собі нічого, побажав усім на добраніч і поквапився до будинку 470, що на вулиці Серпент, де мешкала чудова дівчина на ймення Колетта. Вона осиротіла після битви під Седаном[89], і тільки Богові відомо, яким чином її рожеві щоки все ще квітнули попри скрутне становище під час облоги.

— Вона зрадіє цій курятині, але, думаю, дівчина і без того закохалась у Веста, — мовив Трент, обходячи ліжко. — Давай, старий, нумо без недомовок. Скільки у тебе лишилося?

Його співрозмовник сором’язливо потупився.

— Ну ж-бо, старий, — наполягав Трент.

Брейт витягнув гаманця з-під подушки й без вагань простягнув його другові. Джека це зворушило.

— Сім франків… — перерахував він. — Ти серйозно? Якого біса ти не прийшов до мене? Це нікуди не годиться, Брейте! Скільки разів мені треба повторювати те саме й пояснювати тобі, що в мене є гроші і що мій обов’язок поділитися ними, так само і ти, як і будь-який американець відчуватиме такий самий обов’язок щодо мене?! Ти ніде більше не отримаєш ані цента! Місто блоковане, в американського представника руки по