Читати книгу - "Щастя на порозі, Уляна Пас"

- Чому ти взагалі сюди припхався? Краще б доньку свою провідав! - не знаю, чи спеціально це, але Натан стає, так щоб прикрити мене собою від брата. Це дивно виглядає, та зараз не час думати про подібне.

- Ще встигну, - заявляє Артем. - Щось ти зовсім свою наречену не бережеш. Залишив її одну в такий важкий момент. А якби я не був поруч? Хто б тоді її врятував?

Здається, Артем відкрито провокує Натана. Між цими двома мало іскри не літають. Схоже, Артем не сильно любить свого старшого брата. 

- Дякую за допомогу! Можеш забиратися! - гиркає Натан. 

- Цікаво, а ти вже розповів своїй майбутній дружині про те, що сталося у минулому? Все ж таки вона має право знати, - я бачу, як 

Натан зціплює пальці в кулаки і розумію, що Артем реально з вогнем грає. Тема минулого Натана дійсно дуже таємнича і радості моєму нареченому не приносить. А от Артем відкрито сердить брата, адже добре знає, якою буде його реакція. 

- Забирайся геть! - холодно випалює Натан та робить крок у напрямку брата. Мені здається, що він реально зібрався його бити. 

- Вже йду! - Артем відступає, а тоді нахиляється так, щоб бачити мене. - Швидкого одужання, Мілано! Якщо що, я завжди радий допомогти!

Молодший Краєвський нарешті покидає палату і здається, що навіть Натан видихає. Чесно кажучи, не сильно хочу його чіпати зараз, але вибору, як такого, немає. 

- Натане, можеш мені допомогти? - питаю збентежено і навіть не уявляю, якою буде ця допомога.

- Що таке? - він швидко розвертається до мене і прискіпливо оглядає. - Тобі погано? Викликати лікаря? 

- Ні, справа не в цьому, - напружено посміхаюся. - Мені у вбиральню треба. Допоможеш дійти?

Здається, він не одразу розуміє, що я від нього хочу, бо хмуриться ще більше. А коли нарешті суть мого прохання доходить, начебто розслабляється. 

- Так, звісно, - він підходить і несподівано підхоплює мене на руки. Мені ж нічого не залишається, як схопитися за його плечі руками.

- Взагалі-то, я мала на увазі обпертися на тебе, - хмикаю нервово. - Але так мені подобається навіть більше.

Натан усміхається, вперше з того моменту, як з'явився на порозі палати. Заносить мене у вбиральню та ставить на підлогу. Я ж продовжую триматися за його плечі, тому що голова трохи крутиться.

- Впевнена, що впораєшся сама? - стурбовано питає. - Може, варто медсестру покликати?

- Ні, я впораюся, - якомога впевненіше відповідаю. - Почекай за дверима, я швидко. 

Видно, що Натан не сильно хоче залишати мене одну, але робить це. Коли двері зачиняються, нарешті видихаю і намагаюся швидко зробити все, що необхідно. Швидко не виходить, тому що тремтять руки, і голова йде обертом. Коли наближаюся до раковини і хапаюся за неї руками, нарешті можу розгледіти своє відображення. Але краще б я цього не робила. 

Волосся скуйовджене, на щоці подряпина, а на голові пов'язка. Так, у такому вигляді мені тільки чоловіків спокушати!

- Ти як? - Натан стукає у двері і тим самим відволікає від важких думок.

- Все добре! - швидко вигукую і вмикаю воду. Вмиваю обличчя та підходжу до дверей. Коли відчиняю їх, мало не зіштовхуюся з самим Краєвським. Здається, він не відходив ні на крок, поки я була у вбиральні. 

Він без слів знову підхоплює мене на руки, а я навіть не дивуюся. Це так приємно, що хочеться посміхатися навіть попри те, у якій ми зараз ситуації. 

Натан впевнено несе мене до ліжка і кладе на нього. Навіть ковдрою сам вкриває і займає звичне місце поруч зі мною. 

- Спасибі, що допоміг, - кажу абсолютно щиро.

- Моя допомога подобається тобі більше, ніж Артемова? - питає стримано. 

- Я не очікувала його тут побачити, - згадую молодшого Краєвського і усміхатися більше не хочеться. - Звідки він дізнався про те, що я в лікарні? 

- Від мами, напевно, - знизує плечима Натан. - Аню він не провідував, а от з мамою зідзвонитися любить часто. Він нічого тобі не зробив? В Артема повністю відсутнє відчуття самозбереження. Ще трохи - і я сам власноруч відірву йому голову.

- Про вас і не скажеш, що ви рідні брати. Таке враження, що він тільки і шукає спосіб, щоб болючіше тебе колоти, а ти ледве стримуєшся. Натане, що він мав на увазі, коли говорив про твоє минуле? Сталося щось погане? - знаю, що переходжу межу, але, з іншого боку, я маю на це право. Як-не-як ми одружимося скоро.

- Минуле для того і є, щоб його забувати, і ти забудь, - Натан доволі добре показує свою байдужість до цього питання, але за час нашого знайомства я вже встигла трохи його вивчити. Очі не вміють брехати, а в них я бачу зараз біль та тугу. 

Я не продовжую розмову, хоча й дуже хочеться. Знаю, що це нічого не дасть. Напевно, не на тій ми стадії довіри, щоб Краєвський відкрився мені повністю. Шкода, звісно, але я була до цього готова. 

- Наскільки я розумію, Артем в курсі того, що ми зібралися одружитися. І як він ставиться до того, що батьком для Ані станеш ти, а не він? - це питання цікавить мене не менше попереднього.

- Йому байдуже, - коротко, але змістовно відповідає Натан. - Артем звик злинювати від відповідальності. Робив це малим і зараз нічого не змінилося. У дитинстві він часто хворів, і батьки сильно над ним тряслися. Дозволяли все. В результаті з нього виріс егоїст, котрий любить лише  себе і гроші.