Читати книгу - "Темна Академія-4, Марина Сніжна"

ГЛАВА 10

Я сховала обличчя на грудях Ірмерія і на кілька секунд застигла так, відчуваючи, як він покриває поцілунками моє волосся. Цей час доби я любила найбільше. Пізній вечір, коли денні справи остаточно відступають, а напівтемрява кімнати ректора приховує нас від навколишнього світу.

Через кілька секунд коханий обережно відсторонив мене, взяв за руку і повів углиб кімнати. Усадивши в крісло біля каміна, налив келих вина і простягнув мені. Для себе зробив те ж саме і влаштувався навпроти.

– Чув, ти сьогодні всіх вразила на перевірці знань, – посміхнувся Ірмерій, роблячи ковток рубіново-червоної рідини.

Не знаю, чому, але цієї миті серце кольнуло, наче від тривоги. Вино нагадало мені кров, і я постаралася відігнати неприємні асоціації.

– Дрібниці, – відмахнулася я. – Звичайна випадковість.

– Не уявляєш, як мені хотілося бути в той момент поруч із тобою. Переживав через те, як усе пройде. Місця собі не знаходив. Не раз уже намагався піти до залу для тренувань і особисто переконатися, що з тобою нічого не станеться. Зупиняло лише те, що навряд чи зміг би спокійно спостерігати, як кремезні молодики б’ють тебе кулаками, – він скривився. – Швидше за все, втрутився б, і закінчилося б усе кепсько. Побиттям адептів та визнанням моєї повної неадекватності, – жартівливо закінчив він.

– Все закінчилося добре, – м’яко промовила я, інстинктивно торкаючись донедавна розпухлої губи.

Вейн швиденько залікував мене, коли ми вдень вирушили до Арклана, але неприємні відчуття ще залишилися.

– Схоже, з лорда Байлерна особистий наставник все ж таки непоганий, – неохоче визнав ректор. Як завжди, при згадці декана його очі стали холодними та непроникними. Тільки я знала, скільки болю та ненависті ховається в аквамариновій глибині. – Навряд чи сам би я впорався краще.

– І я так гадаю, – весело сказала я, намагаючись своїм позитивом відвернути його від похмурих спогадів. – Ти б мене постійно жалів.

– Нічого не можу з цим вдіяти, – в очах Ірмерія промайнула ніжність. – Мені хочеться оберігати та захищати тебе. Якби на те була моя воля, одразу ж забрав би з військового факультету. Шкода, що цілительство чи теоретична і прикладна магія тебе не надто приваблюють.

Я промовчала, розуміючи, що правду йому не варто говорити. Про те, чому я взагалі обрала військовий факультет, і так завзято чіпляюся за нього. Якщо раніше трималася на чистій упертості – не хотілося визнавати, що думка інших про мене, як про слабку адептку, правдива – то зараз усе змінилося. Я маю навчитися захищати себе та своїх близьких. Стати справжнім воїном, який не залежить від сили інших. І без декана Байлерна у мене це навряд чи вийде – як не сумно, доводиться це визнати.

– Я не хочу, щоб мене оберігали, – нарешті я розліпила губи. – Хочу справлятися із цим сама.

– Моя сильна дівчинка, – ніжно сказав він і, відставивши келих, потягнувся до мене.

Обережно доторкнувся до щоки і провів по ній. Я мало не замуркотіла, наче кішка від ласки улюбленого господаря.

Стук у двері змусив мене здригнутися, а Ірмерія завмерти. Здивовано насупивши брови, він прибрав руку і піднявся з крісла.

– Ти на когось чекаєш? – напружено запитала я.

Теж підхопилася, не знаючи, що робити. У мої плани зовсім не входило, щоб хтось побачив мене у помешканні ректора. Тоді наша таємниця буде розкрита.

– Ні, я нікого не чекаю, – обізвався він і поглянув на двері ванної кімнати. – Якщо хочеш, можеш сховатися там. Я постараюся якнайшвидше позбутися непроханого гостя.

– Гаразд, – зраділа я і кинулася до вказаного приміщення.

Залишивши собі невелику щілину для огляду, причаїлася за дверима. Знову повернулося відчуття тривоги, що виникло, коли я сьогодні дивилася на Ірмерія з келихом вина. Що зі мною відбувається? Чому здається, що відпущений нам щасливий час ось-ось завершиться? А вдіяти з цим нічого не можна. Чи то в мені говорять потаємні страхи? Останнім часом все важче переконувати себе, що одного разу я зможу з власної волі залишити Ірмерія.

Ректор пройшов до дверей, повернув ключ у замку та відчинив. Я затиснула собі рота долонею, щоб придушити здивований вигук.

Не очікувала, що нічним відвідувачем Ірмерія виявиться принцеса Лаурна!

Ревнощі, що обпалили серце, здалися майже нестерпними. Цього разу я виявилася до них не готовою. Свідомість заволікала пелена, що заважала мислити нормально. Чому принцеса вважає припустимим приходити так пізно до ректора? Може, таке відбувалося вже не раз, і Ірмерій підтримує стосунки з нами обома? А сьогодні просто сталося непорозуміння, і Лаурна щось переплутала.

Але, схоже, ректор був такий самий здивований, як і я. Він був настільки вражений, що спочатку не знайшов, що сказати. Мовчки стояв і дивився на бліду, наче смерть, чимось схвильовану дівчину в гарній білій сукні, на яку вона накинула мереживну чорну шаль.

– Ваша високосте, – нарешті промовив чоловік, – дозвольте дізнатися, що привело вас до мене в таку годину?

– Лорде Стайлір, будь ласка, впустіть мене. І я все поясню, – її голос тремтів, очі виблискували від застиглих в них сліз.

– Щось сталося?