Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Свободу від чого? Чи кого?

-І кого, і чого, - посміхнулася жінка, - платять добре, графік роботи вільний, працюй хоч із Катманду!

-Розумію... Теж не любите роботу в офісі? - допитувався олігарх, не припиняючи трапезу.

-Не люблю. Я сама по собі.

-Чудово! - чомусь зрадів він, - а в особистому житті?

-Третій день, як самотня.

-А що так? Я, звичайно, щасливий, просто дуже цікавлять подробиці!

-Нічого цікавого! Чоловік знайшов молоду та гарну. Банальщина.

Олігарх закашлявся. Стьопка налила йому води, дбайливо подала. Ось тільки по спинці поплескати не наважилася. І так находило періодами, особливо, коли випадкова дивилась на очі або рот. Чомусь мерехтіла полуниця між його губами. Хто знає, чому? Напевно, якась підпільна еротична фантазія. «Червона ягода гармоніювала б із його синіми очима… Гадство! Треба змиватися додому!»

-Не вірю! - видав олігарх, відкашлявшись, - таким жінкам, як ви - не зраджують!

-Ви мене не знаєте! - «Ти ще хвалити мене почни!»

-Я знаю жінок, не приміть за похваляння!

"З твоєю зовнішністю та грошима, звичайно знаєш, охоче вірю…"

– Ми з Миколою один одному не підходили! Йому потрібна дбайлива дружина, яка готує сніданки, обіди та вечері, яка жадібно лове кожне його слово. А я сама по собі, я говорила. Можу полетіти в нірвану, захопившись черговим проектом і спалю кашу. Або працюватиму всю ніч, а вранці мене не розбудиш.

-А йому точно дружина потрібна? Може краще домробітниця? – Стьопка засміялася.

-А що, можливо! І газетку принесе! - але потім посерйознішала і не зрозуміло для чого сказала найболючіше, -  я не можу мати дітей…

-Співчуваю, - олігарх відклав вилку, - але це не проблема, якщо зустрічаєш жінку мрії!

-Звучить красиво! - усміхнулася Стьопка, - а яка вона, жінка мрії? – і за мить зрозуміла, що даремно поставила це питання. Слухаючи відповідь на нього, потрібно дивитися співрозмовнику у вічі.

-Вірна, з сильним характером, впевнена в собі, цілісна особистість, з твердими принципами, яка може постояти за себе та за коханого у бій кинутися! – його неймовірні сині очі горіли яскравіше за ліхтарі, - і обов'язково з рудим волоссям і фігурою амазонки… - завершив пошепки.

            Його губи накрили губи Степанії, сильні руки потягнули до себе, змусивши її звестися на ноги…

 Груди олігарха, як скеля, тверді та надійні. Ніжні вуста полонять без шансів на заперечення. Її так довго не цілували… Повна капітуляція… Стьопка заривається руками в його акуратну зачіску і притягує голову ближче!

             Губи сильні та владні, розсовують її рота, змушуючи скоритися. Руки на стегнах тягнуть до себе, втискаючи в чоловічу твердиню. Жінка плавиться, насолоджуючись підкоренням. Бажаючи продовження, притискається ближче і ближче.

А потім звідкись пролунало тваринне ревіння! Або виття? Наче великій звір, потрапивши у капкан, реве від болю. "Ведмідь?!"

Наслання злетіло! Стьопка відскочила від чоловіка і прийшла до тями. «Ми ж за столом сиділи, коли встигли встати? Знову ця самка проклята!»

            Натомість олігарх виглядав задоволеним. Саме це протверезило остаточно.

-Добре цілуєтеся, Антоне Вадимовичу! - Стьопка постаралася максимум байдужості вкласти у свій голос, - ось тільки, я не шукаю нових стосунків!

            Самовдоволена посмішка сповзла з обличчя олігарха, він відвернувся, а потім повернувся за стіл, напевне, намагаючись приховати почуття.  А Стьопка ще трохи постояла, намагаючись щось розгледіти на іншому боці річки, бо не була впевнена, чи не почулося її звіряче ревіння. Завдяки ж чомусь вони зупинились?

-Краще розкажіть про себе. Відвертість за відвертість, - звернулась до господаря, повертаючись до столу.

-Звісно,  - мабуть Антон впорався за почуттями, бо на його обличчі знову квітла приємна посмішка - мені сорок п'ять років, був двічі одружений, є донька, двадцять два роки. «Угу, значить, Зоя тільки виглядає дуже молоденькою. Головне – повнолітня»

-Любите, напевно, їх дуже?

-Люблю звичайно, - знизав плечима. Хоча ні, все-таки образився, бо до їжі не доторкнувся, а тільки пив вино великими ковтками. Це насторожило. Із п'яними і збудженими чоловіками краще наодинці не залишатися.

-Чому розлучились?

-Не знайшов рівносильного партнера. Суцільне споживче ставлення, я цього не люблю.

-Розумію... - і вирішила змінити тему, - Скажіть, а навіщо ви вчора ломилися до мене в будинок? Йолопами обзивалися!

-Ах, це! Вибачте, непорозуміння вийшло! Розумієте Степаніє, е-е-е, дозволите хоч від по-батькові відмовитись? Без образ, але воно у мене за зуби чіпляється!