read-books.club » Фентезі » Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець 📚 - Українською

Читати книгу - "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"

104
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Варта у Грі. Артефакти Праги" автора Наталія Ярославівна Матолінець. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 89
Перейти на сторінку:
Кров Вартових завжди в ціні. У старі часи кровопивці за неї втричі заплатили б. Та й любов твоя багато варта...

...Варта з Душанкою повільно спускалися сходами. Нічне повітря освіжало думки. Чаклунка не могла зрозуміти, як висиділа в паркому й дурманному пеклі разом із химерними празькими відьмами. Вона машинально розтирала пальцями перстень Меделіни і думала, чому ж Златанова матір, коли хотіла стати, власне, його матір'ю, подалась до відьом, а не до якогось кваліфікованого в цій справі лікаря.

— То ви тут щоночі збираєтеся? — спитала дівчина, коли вони з Душанкою вийшли в під'їзд, викладений потрісканими кахлями.

— Ні. To квартира баби. При ній завжди хтось є. Люди сюди приходять по ворожіння чи по щось для себе, — пояснила відьма. — А так багато, як нинька, ми десь раз на місяць сходимося. То ти вдало зазирнула.

— Вона казала щось про той шматок паперу... — дівчина дістала його з кишені, де лежали також гральний кубик і перстень Меделіни.

— О, тайнопис! — відьма мовби щойно згадала про його існування. — То ти вже маєш такий. Коли ви з паном Бертоком у мене кавували, пригадуєш? На ньому ще слова змінювалися...

Душанка обережно взяла папірець із рук Варти, розправила його і розірвала навпіл.

— Напиши щось на одній половині — і проявиться на іншій, — пояснила вона. — Відстань не завадить, ніщо не завадить. Вони пов'язані нерозривно... Пиши, коли вирішиш продати свої почуття.

— Не вирішу. Та й яка вам із них практична користь? — спитала Варта, пхаючи до кишені обидві половинки тайнопису.

— З них можна зробити зілля. Дуже сильне, — відказала Душанка з усмішкою Мони Лізи. — Знаєш, як працюють привороти? То все чужі любові. Твоя — свіжа й гаряча, ще не забруднена роками чи розчаруваннями, тому її вийде продати задорого. А привороти й трути — найкращий товар у всі часи. Їх і чародії, і прості люди беруть. Тож ти ще прийдеш до нас.

— Не діждете. Я вірю, що знайдеться інший шлях повернути артефакти.

— Вір, — відьма й далі усміхалася ледь іронічною, покровительською посмішкою. — Карафіят тебе вподобала б, якби прийшла нині.

— Душанко! — Варта ледь не ляснула себе долонею по чолу. — Ви мене зовсім затуманили своїми чаями і таємничими презентами. Я ж чого прийшла: минулого тижня я зустріла відьму — ту вашу Карафіят, так? Вона сперла щось у світлячих алхіміків. Що це за розбори польотів? Бо мені вже влетіло за її самодіяльність.

— То моя мала сестричка, — махнула рукою Душанка. — Вона в нас буремна дівиця. Казали ж їй, аби сама не пхалась... Але в неї терпцю ні на йоту.

— Що вона такого викрала?

Відьма рвучко приклала палець до губ Варти.

— Не викрала, ні! Повернула. Давня справа: алхіміки з боку світла колись не в ладах були з шабашем і пограбували наше пристанище. А ми не тримаємо в руках павутини, як ви, тож не змогли дати відсіч. Світляні тоді багато всього викрали — і скриньку одну. Ото скриньку Карафіят на тижні й відібрала — коли ви зустрілися вперше... Бо справа яка: нещодавно за скриньку запитувалися — то одні, то інші, мовби всім ураз її треба стало, хоч до того багато літ просто лежала собі. Баба вирішила, що треба повернути наш скарб: потім вийде спродати його задорого, коли такий попит знявся. Тим-то сестра й кинулася до тих крейдоголових... Тішся, до слова, що баба не взяла з тебе плати. Мабуть, ти їй дуже припала до душі.

— Вона сказала, що я заплатила своїм болем.

— То жарт такий, — відьма примружила світлі мигдалеподібні очі до двох тонких рисочок. — Ну кому той біль продаси?.. Якщо ти чим і заплатила, то лишень порятунком Карафіят. Баба її страшне любить.

— Після того світла алхімея прокляла мене й ледь не вбила мого напарника. Нічогенька плата вийшла.

— О, ви просто між двох вогнів потрапили, — м'яко повела плечима Душанка, мовби її й не дивувала ця історія. — Ми мали довгу розмову зо світлими алхіміками по тому. Слава вищим, їхній глава вміє залагоджувати справи. Сталося, що Карафка наша отруїла когось, аби ту скриньку здобути. То він урешті до лікарні потрапив і ледь виборсався. Та моя сестра нікого помилково не вбила би — вона найбільш уміла в Празі майстриня отрут. Тож коли що — звертайся. Вона і тобі тепер винна.

— Маги не використовують отрут. Принаймні у Львові, — відповіла Варта прохолодно, згадуючи, скільки проблем їй принесла незнайома Карафка і її буремні плани. — А твоя сестра, вочевидь, дуже ризикова особа. Не схоже на відьму.

— Як скажеш, — стенула плечима Душанка. — Люди довкола нас часто не схожі на той образ, який ми для них витворюємо у своїй уяві. А затим ще й праведно обурюємося, що вони не такі. Ну чи не химерія, чародійко?

***

Варта повернулася до несподівано залюдненої квартири.

Златан і Амброз теревенили про щось на кухні — їхнє невдоволене бубоніння дівчина почула ще від дверей. У коридорі її зустріла Брусінка, котра на шабаш не прийшла.

— Ти як, дівчинко? — спитала та. — Пригодами наситилась? Мені сестра задзвонила й розповіла, що ти навідала саму бабу...

Відьма сягала чаклунці до плеча, і то лише завдяки тому, що солом'яно-русе волосся хвилями вибивалося вгору. Та попри крихітний зріст, вона завжди говорила повільно та виважено і справляла враження стоїчно спокійної особи.

— Усе добре, спасибі... А що ті двоє не поділили? — спитала Варта, киваючи в бік кухні.

Брусінка надула губи, проте не встигла відповісти.

— Вартко! А ще довше гуляти не могла? — Амброз, учепившись руками в одвірок, визирнув у коридор і заусміхався. Його лице й вуха, не приховані волоссям, палали.

— Привіт і заткнися, — стримано відказала чаклунка, а тоді перевела погляд на таке ж розпашіле лице Златана. — Привіт і тобі, о зайнятий Богуміне.

— Розсуди нас, о велика львівська магічко, — Амброз жестом запросив її до кухні, де стовбичили ще Алебарда та Лукаш. Перший креслив щось на мапі, другий понуро втупився в чашку і полірував її ручку великим пальцем.

— Привіт, товариство, — озвалась Варта.

— Справа така, — глава темних підійшов до столу і поклав обидві долоні на мапу Праги. — Лукаш спробував домовитися про допомогу фракції.

1 ... 34 35 36 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Варта у Грі. Артефакти Праги, Наталія Ярославівна Матолінець"