Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 2, Вільям Текерей"

і досі видно обрамлений у чорне герб, вивішений на ознаку жалоби за старим Піттом Кроулі, проте ця геральдична емблема здається швид­ше пишною, крикливою оздобою, та й весь будинок набув чепурнішого вигляду, ніж за часів покійного баронета. По­темнілу фарбу здерто, і тепер стіни весело яскріють черво­ним кольором цегли з білими смужками між нею; старо­винні бронзові леви на молотку біля дверей гарно позоло­чені, поруччя пофарбоване, і найпонуріший будинок цієї вулиці став найохайнішим у всьому кварталі ще до того, як у Королевиному Кроулі свіжа зелень змінила пожовкле листя на деревах уздовж алеї, що нею востаннє проїхав старий Пітт Кроулі.

Біля того будинку часто можна було бачити маленьку жінку в екіпажі відповідних розмірів, а крім того, там що­дня прогулювалася літня стара панна з хлопчиком. Це була міс Брігс з Родоном-молодшим; її зобов’язали нагля­дати за опорядженням кімнат у будинку сера Пітта, сте­жити за жінками, що шили штори й завіси, спорожняти шафи й шухляди від запорошених реліквій і мотлоху, що зібрався за кілька поколінь різних леді Кроулі, а також робити опис порцеляни, кришталю та іншого майна, яке зберігалося в скринях і коморах.

Місіс Родон була головним керівником усіх тих онов­лень з необмеженими повноваженнями від сера Пітта про­давати, замінювати, реквізувати й купувати все потрібне для вмеблювання, і Ребеку це доручення дуже тішило, бо давало цілковиту волю її смакові та винахідливості. Думка обновити будинок зродилася тоді, коли сер Пітт приїздив у листопаді до міста, щоб поговорити зі своїми адвокатами, і прожив майже тиждень на Керзон-стріт у брата й не­вістки, які його дуже любили.

Спершу він оселився в готелі, але Бекі, тільки-но по­чувши, що баронет у місті, сама пішла привітати його й за годину повернулася на Керзон-стріт у кареті разом з се­ром Піттом. Ця добродушна маленька істота так щиро й мило пропонувала йому гостинність, так ласкаво запро­шувала його, що відмовитися було просто неможливо. Коли сер Пітт погодився перебратись до них, Бекі з над­міру вдячності схопила його за руку й палко потисла її.

- Дякую, щиро дякую! - мовила вона, дивлячись просто у вічі баронетові, який весь спаленів.- Як зрадіє Родон!

Вона метушилася в Піттовій спальні, показуючи служ­никові, куди ставити валізки, і, сміючись, сама принесла зі своєї кімнати відерце з вугіллям. У каміні вже яскраво горів вогонь (до речі, це була кімната Брігс, яку пересе­лили на горище в кімнатку покоївки).

- Я знала, що привезу вас,- казала Бекі, і очі її сяяли. Вона справді була рада, що має такого гостя.

Поки баронет був у них, Бекі разів зо два під приводом якихось справ змушувала Родона обідати в місті, і баронет проводив ті щасливі вечори наодинці з нею і Брігс. Бекі спускалася до кухні й сама готувала для нього смачні страви.

- Як вам подобається моє сальмі? - питала вона.- Я його зробила для вас. Я можу приготувати ще смачніші речі і готуватиму, тільки частіше приїздіть до нас.

- Усе, що ви робите, ви робите чудово,- галантно від­повідав баронет.- Сальмі справді на диво смачне!

- Бачите, дружина бідного чоловіка повинна вміти куховарити,- весело казала Ребека.

У відповідь дівер почав запевняти свою маленьку невіст­ку, що їй годилося б бути дружиною імператора і що вмін­ня куховарити - одна з найкращих жіночих рис. І сер Пітт з почуттям гіркоти згадав леді Джейн, яка одного разу захотіла сама спекти на обід пиріг,- що то була за ги­дота!

Крім сальмі, приготованого з фазанів лорда Стайна, яких було повно в його маєтку Стілбрук, Бекі пригостила дівера пляшкою білого вина, того, як запевняла маленька брехунка, що Родон привіз із Франції, купивши його там майже за безцінь. Насправді то був «Білий ермітаж» із славетних пивниць лорда Стайна, від якого бліді щоки ба­ронета порожевіли, а по його хирлявому тілі розлився вогонь.

Коли він спорожнив пляшку цього petit vin blanc, 31 Ребека взяла його під руку, повела до вітальні й посадо­вила на канапу перед каміном, у якому палав вогонь. Сер Пітт говорив, а вона уважно й зацікавлено слухала його, сидячи поруч і підрублюючи сорочечку своєму дорогому хлопчикові. Коли Ребека хотіла здаватися особливо скромною і доброчесною, вона завжди витягала зі свого кошика з шитвом ту сорочечку; малий Родон виріс з неї за кілька років до того, як вона була докінчена.

Отже, Ребека слухала сера Пітта, розмовляла з ним, спі­вала йому, догоджала, улещувала його так, що йому ста­вало з кожним днем приємніше повертатися від своїх адво­катів з Грейзен до розпаленого каміна на Керзон-стріт (цю приємність поділяли й адвокати, бо Піттове просто­рікування дуже їх стомлювало), і коли настав час від’їзди­ти, він відчув у своєму серці біль розлуки. Як граційно вона посилала йому рукою поцілунки зі своєї коляски й махала хусточкою, коли він сідав у поштову карету! На­віть приклала раз хусточку до очей. А Пітт, коли карета рушила, насунув на лоба котикову шапку, відкинувся на­зад і почав думати, як вона його шанує, як він заслуговує на таку пошану, який дурний йолоп той Родон, що не ці­нує своєї дружини, і яка маломовна й сіра його власна дру­жина в порівнянні з блискучою, дотепною Ребекою. Мабуть, усі ці думки навіяла йому сама Бекі, але так делікатно й тонко, що годі було сказати, коли і як. І перед від’їздом вони вирішили, що треба полагодити родинний будинок до найближчого сезону й зустрітися в селі на різдво.

- Шкода, що ти не роздобула в нього трохи грошей,- сказав дружині пригнічений Родон, коли баронет поїхав.- Я, слово честі, хотів би заплатити щось старому Реглсові. Таки негарно, що ми витягли в нього всі гроші. Та й для нас це може погано обернутися: він найме ще будинок ко­мусь іншому.

- Скажи йому,- відповіла Ребека,- що як тільки сер Пітт влаштує свої справи, ми все заплатимо, і дай йому якийсь дріб’язок у рахунок боргу. Хоча в оцей чек, що Пітт подарував нашому хлопцеві,- і вона дістала з тор­бинки й простягла чоловікові папірець, якого баронет ли­шив для маленького сина й спадкоємця молодшої вітки Кроулі.

Щиро казати, вона сама промацала грунт, не чекаючи на чоловікову пораду, промацала дуже обережно й пере­коналася, що він ненадійний. Від самого її натяку на фінан­сові труднощі сер Пітт Кроулі відразу насторожився. Він почав довго пояснювати, що сам обмежений у коштах,