Читати книгу - "Рівне/Ровно (стіна), Олександр Ірванець"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Останні слова товариш перший секретар вже нервово прокричав, різко хитнувшись у своїй гойдалці й аж виляпнувши решту коньяку зі склянки собі у розхил халата, на лацкан дорогого піджака. Котрась із постатей, безгучно виникнувши у нього з-за спини, одразу ж промокнула пляму серветкою.
«Так ось, ми нарешті підійшли до головного. Пора вам довідатися, для чого ви тут.» — Товариш перший секретар, знову гойднувшися, вхопив зі столика тарталетку з грибами і блискавично вкинув її собі до рота. Водночас він встиг поставити на стіл спорожнілу склянку, й та сама (а може й інша) безлика постать наповнила її трохи понад третину. — «Ви тут з дуже важливою метою. Зараз ви отримаєте пропозицію, від якої, як то кажуть, не зможете відмовитися.»
«Жодних пропозицій від вас я не прийму.» — Зрозумівши, що гру доведеться довести до кінця, Шлойма намагався непомітно додати в голос переконливості, як ото буфетниця доливає чверть склянки горілки в пиво для перевіряючих з обласного відділу торгівлі. — «І ви не маєте права мене тут утримувати. Невже ви не розумієте, що завтра увесь світ дізнається про моє зникнення.»
«Яке зникнення?» — товариш Манасенко знову люб'язно заусміхався. — «Ви що, збираєтеся кудись зникнути? Ми вам цього не можемо дозволити. Ви, письменнику Ецірван, нам потрібний живий, здоровий, і на видноті. На людях, перед телекамерами й мікрофонами кореспондентів, на перших шпальтах всесвітньо читаних газет потрібний ви нам.»
«І для чого ж?» — самому Шлоймі його запитання здавалося цілком логічним.
«Для великої справи. Для такої великої справи, що ви й сам нею потім пишатиметеся.» — Перший секретар зробив черговий ковток коньяку й закусив зеленою оливкою. — «А що стосовно можливості вашого зникнення… Була в нас така думка. Але ми відмовились від цього рішення. Хоча могли б… У нас тут і кавказці є, азербайджанці з Нахічеваня, на міському базарі торгівлю квітами контролюють. Можна було вас їм віддати, вони б за вас гарний викуп отримали б. Або іще були варіанти. Ви навіть не уявляєте, як багато варіантів у нас було стосовно вас, письменнику Ецірване. Вас могли відвезти і прикопати десь у східніших областях — на Житомирщині, наприклад, або на Київщині. Причому, прикопати так, щоб вас швидко знайшли. Рука б, наприклад, над землею стирчала. Або голова. Як у «Білому сонці пустелі», пам'ятаєте?..» — Товариш Манасенко знову всміхнувся, та цього разу штучно, самим лиш ротом. — «Але ми маємо на вас інші види, даруйте мені цю кальку з мови братнього російського народу.»
«І які вони, ці ваші види?» — Шлойма прокручував у голові варіанти імовірних відповідей на щойно задане питання: завезти в західне Рівне бомбу, пачку листівок, комуністичну літературу, пачку доларів для західнорівенських соціал-демократів… Хоча, ні, остання версія цілком невірогідна — швидше б самі західнорівенські соціал-демократи передали пачку доларів сюди, у східний сектор. Тоді — чого ж вони можуть хотіти?
«А хочемо ми від вас зовсім небагато…» — голос товариша першого секретаря бринів ніжно й гіпнотично. — «Суть нашого прохання, а вашого завдання така: відкрити місто.»
«Що значить — «відкрити»?» — Шлойма не розумів, хоча десь, за підкладкою мозку починала ворушитися жахна, ще не оформлена в слова здогадка. Він відігнав її, придушив, не даючи розкритись і розвинутись.
«А те й значить. Відкрити місто, об'єднати його, знову зробити нашим спільним Ровном, тим, яке і ми, і ви любили й любимо, до якого звикли, за яким сумуємо й тужимо. Адже ви за ним тужите також? Інакше не приїхали б сьогодні, покинувши там, за Стіною всі свої важливі справи, клопоти й турботи…» — у голосі першого секретаря з'явився пафос диктора державного радіомовлення. — «Це не так складно, як вам видається, письменнику Ецірване.»
«Тобто?» — Шлойма вимагав ясності, він не любив недомовок поза межами літературної творчості.
«Не прикидайтесь, письменнику Ецірване. Ви чудово-пречудово розумієте, чого від вас вимагають. Скажу навіть більше — на рівні підсвідомості, так-так, не дивуйтесь, — нам відомі й такі категорії! — так ось, на рівні підсвідомості ви сам хочете цього не менше за нас. У потаємних снах своїх ви ж неодноразово проходжувались Ленінською з кінця в кінець. Хіба ні?»
«Ні!» — Ецірван вирішив бути твердим і незламним. — «Я люблю це місто, але це моє місто, і з вами я його не ділитиму.»
«Воно — не ваше. І не наше. Воно спільне, воно загальне, невже ви цього не розумієте, смішний письменнику Ецірване!» — пафос у мові товариша Манасенка не зникав, а зовсім навпаки.
«Спільне у нас тільки небо й повітря.» — письменник Ецірван не здавав позицій. — «А міста в нас різні. Моє місто там, за Стіною.»
«Гівно у нас спільне!» — загарчав на нього перший секретар обкому КП СРУ. — «Гівно, або, як пишуть ваші побратими-писаки, лайно. По-науковому кажучи, екскременти, або ж фекалії. Ці назви я вчора з'ясував у лікарів. Отож, в нашого міста, чи, якщо бажаєте, в наших міст спільна каналізація. І щоб ви в цьому не сумнівалися!»
«Ну, припустимо. Але яке це має відношення до…»
«Ага-а! Ось ми й підходимо до найголовнішого. Каналізаційна система, на відміну від периметра Стіни, контролюється не нами. А — вами. Тобто ні, ними. І тому нам
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рівне/Ровно (стіна), Олександр Ірванець», після закриття браузера.