Читати книгу - "Велике плавання"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Синьйор Маріо де Кампанілла, нотаріус експедиції синьйор Родріго де Есковеда, матроси Хуан Роса, Хоакін Каска, Енріко Сольватор, Орніччо і я вийшли з юрби і стали поруч адмірала. Мені на подив, кілька хвилин подумавши, Яньєс Кріт також приєднався до нас.
— Пане де Есковеда, — звернувся адмірал до нотаріуса експедиції, — я ціную вашу відданість, але прошу вас повернутися з цими людьми до Кастілії й уповноважую вас говорити з монархами від мого імені. Я з цією невеличкою групою сміливців продовжуватиму свій шлях. Ми не потребуємо парусів, щогл і великої команди, бо течією нас приб'є до материка завтра чи післязавтра. Боцмане, накажи виводити хворих і спускати човни.
Матроси, зніяковіло перемовляючись поміж себе, юрмилися біля бортів.
— Погляньте, — презирливо сказав адмірал, — вони навіть бунтувати як слід не вміють.
У відповідь на його слова від матроського гурту відокремився Хуан Родріго Бермехо.
— Ваша милість вірно зволили зауважити, — сказав він, шанобливо зупиняючись за кілька кроків од адмірала. — Всій команді соромно за те, що сталося, бо ми зовсім не бунтівники, а вірнопіддані наших монархів. Не маючи ні крихти сухарів, ми неухильно продовжували б свій шлях, бо знаємо, що людина без їжі може прожити кілька днів, але під палючим сонцем без води навіть здорові не витримають довго, а в нас багато хворих. Синьйор Мартін Алонсо Пінсон вклав багато тисяч мараведі у цю подорож, проте він також пропонував синьйору адміралу змінити курс, щоб уникнути загибелі…
Хуан Родріго зовсім не скидався на бунтівника, але я бачив, як поступово адміралове обличчя наливалось кров'ю.
— Ми хотіли б попросити пана адмірала… — вів далі Хуан Родріго.
— Мовчати! — гримнув пан. — Чи не вважаєте ви вже, що ваш адмірал почне торгуватися з вами?.. Синьйоре де Есковеда, — звернувся він до нотаріуса експедиції, — у донесенні їхнім високостям не забудьте згадати, що бунтівники шукали заступництва у капітана Пінсона.
Це так мало скидалося на правду, що від подиву Хуан Родріго випустив капелюха з рук. Але він нічого не встиг сказати на своє виправдання, бо, загорнувшись у плащ, адмірал пройшов повз гурт зніяковілих матросів і повільно спустився у свою каюту.
Розділ IX
КАРТА ЕРНАНДЕСА КАЛЬВАХАРИ
Команда наша переживала важкі хвилини. «Пінті» подали сигнали, щоб вона прийняла на борт частину нашого екіпажу, таке ж розпорядження отримала і «Нінья».
Матроси тинялися без діла. Голод і спрага мучили нас, але мало хто з команди звертався по свою порцію води, пам'ятаючи про нещасних хворих, які потребували її більше від нас. Мені доводилось читати і чути розповіді про бунти на кораблях і, мушу зізнатись, наші матроси поводилися зовсім не як бунтівники.
Проминула вже доба, але, незважаючи на обіцянку адмірала, ніде не було видно й ознак суші. Можливо, що нам доведеться пливти ще не одну добу. «Пінта» і «Нінья», які підійшли до нас, повідомили адмірала, що в їхньому розпорядженні є запаси води: на «Пінті» — на десять днів, а на «Ніньї» — на сім. Беручи до уваги те, що тепер цю воду доведеться розділити з командою «Санта-Марії», води вистачить лише на чотири-п'ять днів.
Адмірал майже не появлявся на палубі. Орніччо часто і довго розмовляв з матросами, переконуючи їх не залишати корабель, але зараз бідолашні люди не знали, що діяти.
Розповідь Хуана Роса про могерського шинкаря не давала мені спокою. У мене в голові зародився план, який я вирішив виконати, ні з ким не порадившись.
Дочекавшись, поки всі полягають спати, я підійшов до ліжка Яньєса. Могерець не спав і порпався у своєму сундучку. Я підійшов до нього, нечутно ступаючи.
— Хуане Яньєс, — сказав я пошепки, кладучи руку йому на плече.
З несподіванки колишній шинкар зойкнув і виронив з рук кришку сундука, яка з грюком зачинилася.
— А, це ти! — пробурмотів він, розгледівши мене в темряві. — Чого тобі треба?
— Яньєс, — сказав я, — я стояв на вахті тої ночі і бачив усе.
Хоч я й не пояснив, яку ніч я маю на увазі, могерець зрозумів мене одразу.
— Мені тоді ж здалося, що ти слідкуєш за мною, — сказав він, спокійно відчиняючи сундук і знову почавши порпатися в своїх речах. — Тільки я не міг зрозуміти, чому ти мовчав усі ці дні. Ну, далебі, тепер ми квити, — пробурмотів він з коротким і огидним смішком.
— Чому ми квити? — запитав я обурено. — Я не сказав нікому про це, бо команді було не до тебе. Але як можна допустити, щоб бідолаха-англієць знемагав у тюрмі, а справжній винуватець перебував на волі… Лайєса випустять з комірки, а тебе посадять на його місце не пізніше завтрашнього вечора.
— А тебе викинуть за борт не пізніше завтрашнього ранку, — спокійно сказав Яньєс, зачиняючи сундук. — Чому ти не розповів про все це вдень, а прийшов до мене вночі?
Мене здивував його спокій. Чи не помилився Хуан Роса? Чи справді Хуан Яньєс випустив воду з бочки? Чи, може, ми говоримо про різні речі?
Що ти удаєш дурника?! — майже вигукнув Кріт. — Якщо ти викажеш мене, я, звичайно, не змовчу про тебе, і тоді побачимо, хто з нас раніше накладе головою.
Я не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Велике плавання», після закриття браузера.