Читати книгу - "Списоносці"

— А ти не думаєш про те, що і я там буду з тобою?

— Ви — ні, бо ви ні про що не знали. Квитанції зроблені бездоганно, навіть експертиза не виявить нічого. Пан майор теж не помітив.

— Відповідай, куди дів гроші?

— На це питання не відповідатиму.

— Розтринькав, пропив?

— Пане майор…

— Скачки? Жінки?.. Розповідай! — майже в нестямі вигукнув я.

— Якщо я розповім, то й ви потрапите в біду… — мимоволі вислизнуло з уст Капоші. Але він одразу ж отямився. — Власне… Пане майор, я верзу нісенітниці. Прошу вас не допитуватися. Арештуйте мене, я згоден, щоб мене покарали.

— Що, що? Коли я потраплю в біду?

— Нічого, пане майор, я просто розгубився. Не знаю, що кажу.

Далі я не допитувався, бо знав, що він усе одно нічого не розповість.

— Пане капітан, — промовив я твердо. — За який час ви могли б написати доповідну записку про справжній стан речей в Чехословаччині?

— За годину.

— Об одинадцятій прошу бути в мене. Тільки дайте чесне слово офіцера, що не втечете.

— Даю чесне слово офіцера.

Капоші вийшов.

Ще до нашої розмови з ним я цілком таємно наказав відповідній групі на центральній телефонній станції підслуховувати всі розмови капітана по телефону.

Не минуло й півгодини, як начальник відповідної групи центральної телефонної станції передав мені свій рапорт. Ще й сьогодні пам'ятаю все написане там. Спробую дослівно передати підслухану розмову.

«Капоші. Вибач, що турбую…

Жіночий голос. Алло… Хто говорить?

Капоші. Дорогенька, алло… це Казмер.

Жіночий голос. Казмере, любий, щось трапилось? У тебе такий схвильований голос.

Капоші. Всьому кінець. Твій чоловік знає про все.

Жіночий голос. Святий боже!..

Капоші. Кохана, не гнівайся на мене… я прощаюся.

Жіночий голос. Казмере, що за жарти?

Капоші. Незабаром у тебе буде посильний. Я написав про все.

Жіночий голос. (Чутно тільки плач).

Капоші. Ніколи не забуду твого кохання… Ніколи… Хай допомагає бог тобі і мені…»

Такий був запис. Папір затремтів у моїх руках.

— Хто прийняв рапорт?

— Осмілюсь доповісти, я.

— Ніхто більше не знає про нього?

— Осмілюсь доповісти, ні.

— Нікому ні слова. Зрозуміли, пане унтер-офіцер?

Він не відповів, бо до кімнати вдерся черговий офіцер.

— Пане майор, дозвольте доповісти, пан капітан Капоші застрілився.

Слідство на підставі розмови по телефону могло дізнатися про Магду. Тоді й мені буз би кінець: ніхто не повірив би, що я не брав участі в розтраті. Кінець моїй честі, майбутньому. В ту мить мене цікавила тільки моя власна доля і більше нічия. Капоші вже нічого не скаже, але за нього може сказати керівник групи на телефонній станції.

Я вирішив замести сліди. Насамперед відтягував на скільки міг початок слідства, щоб за цей час усе з'ясувати. Я наказав унтер-офіцерові нікому не говорити про підслухану розмову. Проте я зовсім забув про капітанового посильного, який відніс листа Магді. Пізніше ця легковажність завдала мені багато неприємностей. Саме через неї в організацію було залучено і твою матір.

Зовні я був спокійний. Магда теж не помітила мого збудження. Проте я відчував, що вона знає про все.

Ми ввійшли в мій кабінет. Служниці я звелів покласти дітей спати і подбати про те, щоб нас ніхто не турбував.

Твоя мати мовчки запитливо дивилася на мене. Вона була готова до всього. Мова йшла про моє майбутнє, про честь. Я замкнув двері, зачинив вікна і став перед Магдою. Не знаю, що вона прочитала на моєму обличчі, але в очах її промайнув страх.

— Розповідай, — промовив я до неї тихо, але грізно.

— Що з вами, Акоше?

Зрозумівши, що вона збирається грати, я підійшов ближче.

— Кажи, де лист?

— Про який лист ви говорите? Господи, але ж… Вона замовкла. Ще й сьогодні не знаю, що сталося тоді зі мною, поведінка Магди так обурила мене, що я не стримався і вдарив її. Вона зойкнула і схопилася рукою за щоку. Зіниці очей розширилися, з надтріснутої губи просочилась краплина крові. Тоді я почав бити її. Вона зомліла і, тяжко застогнавши, впала, наче підрізане дерево, до моїх ніг. Я став на коліна і, схопивши дружину за волосся, повернув до себе її понівечене обличчя.

— Кажи, розпуснице! — прошепотів я тремтячим голосом.

Магда зібралася з силами. З її очей струмочками текли сльози. Вона вийняла з-за пазухи зім'ятий лист і віддала мені.

— Витри обличчя. — Вихопивши з кишені хустку, я грубо кинув їй. В мені кипіли огида, ненависть, ревнощі, страх. Огида з'явилася і до самого себе.

Похитуючись Магда підвелася і попленталась у ванну кімнату.

— Двері не зачиняй, — вигукнув я услід їй. Чув, як вона відкручує кран і плачучи вмивається.

Я розгорнув листа. Мене охопило дике почуття ревнощів.

Дослівно вже не пам'ятаю змісту, та й чи потрібна тут точність. Це був прощальний лист молодого офіцера, який розлучався з життям. З цього зворушливого і сентиментального листа я зрозумів, що Капоші палко кохав Магду. Покінчив капітан самогубством тому, що іншого виходу в нього не було. Коли б він лишився в живих, мусив би стати перед судом і говорити не тільки про розтрату, але й про таємні стосунки з твоєю матір'ю. А цього він не хотів робити, бо боявся знеславити Магду.

Я склав листа, підвів очі. Магда вже стояла переді мною, дивлячись на мене беззахисними, покірними очима. Я