Читати книгу - "Путівник по галактиці для космотуристів"

— Ми вимагаємо, щоб нас пропустили, — горлав молодший із порушників спокою, впершись, ліктем у горло гарненької секретарки.

— Впустіть нас, — кричав старший, — ви не маєте права! — І він що є сили, відштовхнув від себе молодшого програміста, що вчепився в нього, мов кліщ.

— Ми вимагаємо, щоб нас пропустили, — волав молодший.

Хоча тепер він уже знаходився в залі й затримувати його було пізно.

— Хто ви такі? — Лунквіль грізно звівся з-за столу. — І що вам потрібно?

— Мене звати Маджіктайз, — оголосив старший.

— Я вимагаю, щоб мене називали Врумфонделем, — прокричав молодший.

— Заспокойся, — гримнув Маджіктайз на Врумфонделя. — Вимагати цього немає ніякої потреби.

— Точно! — лементував Врумфондель ще голосніше, ударяючи кулаком по найближчому столу. — Я — Врумфондель, і це вже не вимога, а факт об’єктивної дійсності. Нам потрібні факти!

— Та ні ж, — вигукнув роздратований Маджіктайз, — саме цього нам аж ніяк не треба.

Врумфондель відсапнувся і завівся знову.

— Нас не цікавлять ніякі факти! Нам потрібна цілковита відсутність фактів об’єктивної дійсності. Я також вимагаю, щоб ви називали мене або не називали мене Врумфонделем!

— Але ж, чорт вас бери, хто ви такі? — Фук почав втрачати терпіння.

— Ми, — вигукнув Маджіктайз на все горло, — філософи!

— Ми так само філософи, — Врумфондель погрозив програмістам пальцем, — як і не філософи.

— Ні, ми саме філософи, — стояв на своєму Маджіктайз, — ми прийшли сюди за дорученням Об’єднаного Товариства Філософів, Мудреців, Світочів та Усіх Інших Мислячих Громадян. Ми вимагаємо вимкнути цю машину, — він вказав на комп’ютер, — і негайно!

— А в чім, власне кажучи, справа? — поцікавився Лунквіль.

— А справа, товаришу, — сказав Маджіктайз, — у проблемі розподілу обов’язків.

— Ми вимагаємо, — заволав не своїм голосом Врумфондель, — щоб розподіл обов’язків вважався або не вважався проблемою.

— Нехай машини займаються арифметикою, — сказав Маджіктайз, — а вічні питання залиште нам. За конституцією з’ясування Вічних Питань закріплено за філософами. Немає нічого легшого, ніж відповісти на них за допомогою якоїсь там машини. Але тоді ми залишимось без роботи, чи не так? Дійсно, який сенс нам розвиватися й сперечатися до хрипу про існування чи не існування Бога, якщо досить запустити машину, і наступного дня вона видасть його номер телефону.

— Так, — закричав Врумфондель, — ми вимагаємо чіткого визначення меж сумнівів і невизначеності.

Цієї миті у кімнаті пролунав низький голос.

— Можна мені вставити слово? — мовив басом Великий Мислитель.

— Тоді ми оголошуємо страйк! — загорлав Врумфондель.

— Правильно, — підтримав його Маджіктайз. — Хотів би я побачити, як ви будете метушитись, товариші, коли філософи оголосять національний страйк.

Гудіння посилилось у кілька разів. Підключались допоміжні гучномовці, встановлені в лакованих, різьбленого дерева колонках. Механічний голос розкотився по залі:

— Я хотів сказати, — мовив комп’ютер, — що всі мої логічні ланцюги задіяні для з’ясування відповідей на запитання Про Суть Життя, Існування Всесвіту та про Усе Інше, — він не квапився, насолоджуючись загальним заціпенінням.

— Щоправда, на виконання програми потрібен деякий час.

— Скільки? — Фук поспіхом позирнув на годинник.

— Сім з половиною мільйонів років, — відказав Великий Мислитель.

Лунквіль і Фук збентежено перезирнулись.

— Сім з половиною мільйонів років? — вигукнули вони в один голос.

— Так, — відрізав великий Мислитель, — я попередив вас, що мені слід подумати. Що ж до проблеми розподілу обов’язків, то її вирішення неодмінно приверне пильну увагу громадськості й створить рекламу всій філософії. Кожен почне розробляти власну теорію, гадати, до якого висновку я дійду. Врешті-решт, від цього виграють, найперше, філософи. Ви будете нападати один на одного в пресі, суперечки підігріють громадську зацікавленість, і гроші самі потечуть до ваших кишень. Ну то як?

Філософи завмерли.

— Чорт його бери, — сказав нарешті Маджіктайз, — це чудово! Як ми раніше з тобою до цього не додумалися?

— Не знаю, — прошепотів вражений Врумфондель, напевно, наш мозок трохи заіржавів.

Із цими словами вони вийшли в світ, де для них відкривалися такі можливості, про які вони досі не могли й мріяти.

— Усе це, звичайно, вражає, — сказав Артур ввічливо, коли Слартібартфаст закінчив свою оповідь, — але я так і не зрозумів, яким чином усе це стосується Землі й мишей?

— Це, землянине, лише перша половина моєї розповіді, — відповів старий. — А якщо вас цікавить, що сталось сім з половиною мільйонів років по тому, в день Великої Відповіді, то я запрошую вас до себе. У мене збереглися сенсофонні записи цієї події, тож ви самі зможете пережити все від початку до кінця. Якщо ні — ходімо пройдемося до Землі № 2. Наперед прошу вибачити за безлад — ми тільки починаємо будувати. Навіть не встигли ще закопати скелети динозаврів на потрібну глибину й закидати їх зверху породою третинного й четвертинного періодів кайнозойської ери…

— Дякую, не варто, — перебив його Артур, — Земля однаково вже ніколи не буде такою, як раніше.

— Це так, — погодився Слартібартфаст, — не буде.

Він розвернув аерокар і спрямував його назад, до запаморочливої стіни.

Безлад у кабінеті Слартібартфаста нагадував наслідки терористичної акції в публічній бібліотеці. Старий насупився.

— Даруйте, — сказав він, — це все через діод, що перегорів у одному з комп’ютерів. Коли ми пішли будити обслуговуючий персонал, то виявилося, що всі померли тридцять тисяч років тому. Хто прибере їхні тіла, не уявляю. Сідайте он там, зараз я вас ввімкну.

Він указав Артурові на крісло, що нагадувало грудну клітку стегозавра.

— Воно зроблено з грудної клітки стегозавра, — пояснив старий. Він намагався витягти якісь дроти з-під купи паперів, що небезпечно похилилася, і креслярських кульманів. — Ось тримайте, — він простягнув Артурові