Читати книгу - "Людина дивиться в завтра"

Відкрились дивні паралелі.

Мозок «справжня обчислювальна машина, проте не просто математична, а логічна, самонавчальна, з запам’ятовуючим пристроєм.

Безперервно надходить у нього потік інформацій від датчиків «органів чуттів. До речі, їх не п’ять, а далеко більше. До нюху, дотику, зору, слуху та смаку слід додати здатність відчувати зміни температури, біль, втрату рівноваги. Не можна забувати й про почуття часу «здатність нашого організму відраховувати певні часові проміжки.

Безмежно розмаїтий цей потік інформацій, що не припиняється ні на секунду. Він лише слабшає уві сні. Всі відомості про навколишній світ опрацьовуються, сортуються І, врешті-решт, служать вихідним матеріалом для вироблення керуючих команд. Тоді настає черга дуже складних біохімічних реакцій. Починають працювати нерви, потім «м’язи.

Така дуже поверхова і приблизна схема. А ось цікаві ілюстрації до неї.

Мозок має близько чотирнадцяти мільярдів нервових клітин і до десяти трильйонів нервових каналів. Жодна з створених досі електронних машин не обладнана так складно. Для машини поки що верхня межа «це кілька сотень тисяч елементів («нервових клітин»!) і всього кілька мільйонів сполучень («нервових волокон»!).

Мозок «змонтовано» надзвичайно компактно. В одиниці його обсягу заховано безліч «деталей». Якби створити тотожну за складністю й будовою електронно-обчислювальну машину, вона була б гігантських розмірів, більша за обсяг мозку в сотні мільйонів разів!

Мозок надзвичайно економічний, за добу при напруженій роботі він потребує всього лише тисячу великих калорій «приблизно п’яту частину тієї енергії, яку споживає за той самий час весь людський організм. Співставлення мозку з обчислювальною машиною щодо споживання енергії явно не на її користь.

Мозок дуже надійний. Його точність, безперебійність, здатність працювати за найнесприятливіших умов, до того ж неймовірно довго, «поза конкуренцією. Лише найтяжче пошкодження виводить його з ладу. Людина може зносити перевантаження і невагомість, спеку й холод, вібрації, одне слово, потрапляти в найнезвичайніші ситуації, а природна електронна машина «мозок «діятиме бездоганно. Природа подбала про те, щоб багаторазово продублювати роботу відповідальних елементів системи, ніби передбачивши можливість будь-якої аварії. Машині «витвору людських рук «до цього ще дуже й дуже далеко.

Тому визначення мозку як неперевершеної, створеної самою природою кібернетичної машини навряд чи здасться кому перебільшенням. І коли кібернетика тільки-но почала свій переможний шлях, одразу з’ясувалось, який він має бути довгий.

Отже, людський мозок ««живу машину» «збудовано так досконально, що годі й сподіватись кращого… До речі, це стосується не лише мозку. Весь виконавчий механізм, що підкоряється його командам, теж заслуговує найвищої оцінки. Він гранично автоматизований: як правило, чимало дій ми виконуємо не замислюючись. Нам і невтямки, яка неймовірно складна ланка процесів «фізичних, хімічних, фізико-хімічних, біохімічних «відбувається перед втіленням думки в дію.

Паралель між людиною та кібернетичною машиною з часом ставала все очевидніша, і такою ж очевидною виявлялась різниця між ними. Перевага природи незаперечна «ось висновок, до якого неминуча підштовхувала кібернетика. Та водночас вона зробила й інше.

Інженер подивився на все живе, що нас оточує, саме поглядом інженера. Біолог «згадав» про існування машин І виявив їхню схожість з природою. Шляхи техніки та біології почали зближатись.

І тут виявилося, що людина, яка створила найдивовижніші речі, творець і володар найскладніших приладів і машин, мусить навчатися, бо вона багато в чому відстала. Уроки ж слід брати в тих, хто стоїть на незрівнянно нижчому ступені розвитку «в рослин, комах, тварин, птахів, риб. Почавши вивчати самих себе, люди вдалися й до інших живих істот і одразу ж зустріли несподіване буквально на кожному кроці.

Звичайно, розумний людський мозок «це найвище, що створила природа, це вінець її творчості. Звичайно, з людиною ніщо не може зрівнятись, якщо… десь у Всесвіті не живуть ще досконаліші розумні істоти.

В такому припущенні нічого неймовірного немає. Всесвіт безмежний, чому ж слід гадати, що природа зупинилась у своєму розвитку? Чому людину слід вважати за найвищий її ступінь? А чи не може вищий для нас ступінь бути лише проміжним для інших світів?

Та поки що ми лише готуємося до радіорозмов з гаданими сусідами в Галактиці. Поки що ми робимо спроби відшукати серед хаосу шумів, які приймають наші радіотелескопи, будь-які осмислені сигнали. І ніщо, крім логіки, не підтверджує досі думки про наявність вищого, розумного життя поза Землею.

А тим часом повернімося на Землю та оглянімося довкола.

Пролетів птах. Можна дивуватися, як легко, граційно і красиво рухається він у повітрі. Жодна машина не зрівняється з птахом у спритності літати «літати вільно, відчуваючи себе повним господарем повітряної стихії.

Недарма польотом птахів цікавилось чимало великих учених «від Леонардо да Вінчі до Жуковського. Недарма таємниці пташиного лету досліджує аеродинаміка й нині. Недарма апарат з рухливим крилом залишається мрією, і зроблено лише несміливі спроби, щоб побудувати орнітоптер (птахоліт).

Подивимось, одначе, на пташку не просто як на живий літальний апарат. Чи нема в ній іще чогось дивовижного?

Десятки тисяч кілометрів долають перелітні птахи, прямуючи у вирій, і щоразу дотримуються свого маршруту з ідеальною точністю. Це вчені-орнітологи перевіряли не раз. З півночі на південь і з півдня на північ, здіймаючись на величезні висоти, пернаті мандрівники щороку повторюють шлях своїх предків. Не було випадку, щоб вони заблукали. Такої точності орієнтування ще не мають наші навігаційні прилади.

Про те, що кажан має звуколокатор, довідались вже давно. Він може виявити перешкоду тоншу трьох десятих міліметра. Різні види кажанів мають свій особливо влаштований локаційний апарат, надзвичайно добре пристосований до умов їхнього життя. Така висока техніка звуколокації для людини поки що недосяжна.

Гідролокатор дельфіна «пляшконоса» має радіус дії не менший, ніж локатори сучасних підводних човнів. А за точністю він набагато перевершує їх. Адже дельфін не лише «засікає» риб, на яких полює, а може відрізнити їхню породу «навіть на відстані до трьох кілометрів.

Ще не цілком ясно, як діє ультразвуковий локатор дельфінів і зубатих китів. Але що діє він дуже точно, немає сумніву. Дельфін, приміром, може виявити кинуту у воду маленьку шротинку на відстані два-три десятки метрів.