Читати книгу - "Людина дивиться в завтра"

Звичайно, «камера згорання» і «сопло» цього двигуна навіть приблизно не будуть схожі на двигуни сьогоднішнього дня. ймовірно, це будуть кільцеві магнітні поля, що створюють спрямовані потоки матерії та фотонів.

Реактивні струмені, точніше «реактивний промінь, який відкидає міжзоряний корабель, матиме таку інтенсивність, що коли він потрапить на Землю навіть з відстані тисячі кілометрів, то спалить усе живе. Тому космодром для міжзоряного польоту буде далеко від Землі.

Проблема тривалого перебування людини в космосі теж вимагатиме свого вирішення. Тут допоможе досвід, набутий у міжпланетних перельотах та у створенні позаземних станцій.

Не можна нині відповісти на питання, коли здійсняться польоти до зірок. Навряд чи це буде навіть у наступному столітті. Очевидно, до XXI сторіччя буде закінчено всі теоретичні роботи, необхідні для конструювання фотонних двигунів, ракет. Вчені обчислять міжзоряні траєкторії, складуть точні плани, зроблять математичний аналіз деталей такого проекту. І так само, як ми, освоївши материки, мріємо про перший політ на Місяць, наші нащадки, що вже освоять всі планети Сонячної системи, мріятимуть про цей міжзоряний стрибок.

Майже півстоліття тому в статті, надрукованій у журналі «Вісник повітроплавання», К. Е. Ціолковський написав пророчі слова про можливість «досягнення найближчого сонця {зірки)». Він писав тоді про використання елементарних частинок для утворення космічних швидкостей. Найменшу тривалість польоту до сусідньої зірки Ціолковський визначав у десять років.

«Неможливе сьогодні стане можливим завтра», «ці широко відомі нині слова йшли за розділом про майбутнє реактивних приладів, ніби підбиваючи підсумок того, що писав учений про міжзоряні перельоти.

Все глибше й глибше проникають учені в таємниці будови речовини. Людина використала для своїх потреб атомну енергію. Наступні успіхи ядерної фізики відкриють шлях до зірок. І, говорячи нині про міжзоряні перельоти, ми знову й знову повторюємо слова К. Е. Ціолковського, сповнені віри в творчий геній людини: «Неможливе сьогодні стане можливим завтра».

Оез приладів не здійснилося б чимало наших мрій. Лише завдяки їм ми змогли довідатись про своїх небесних сусідів «зірки, від яких до нас мільйони світлових років. Ми проникли поглядом у мікросвіт, побачили в надмікроскопі молекулу і навіть окремий атом. Нам стає відомо те, що відбувається протягом тисячної, мільйонної чи мільярдної частки секунди: розкриваються таємниці польоту кулі, спалаху блискавиці та багатьох інших явищ.

Прилади помічають, здавалося б, невловиме «сліди частинок, котрі нездатне вловити око. Вони дають змогу виміряти час із точністю до найменшої часточки секунди. Вони сигналізують про присутність речовини в такій кількості, яку навіть важко собі уявити.

З першого погляду це ніби наукове штукарство, нас вражає лише мистецтво найтоншого експерименту. Та річ не в тім. Сучасна техніка і в значній мірі сучасне виробництво вимагають підвищеної точності вимірювань. Від цього залежить успіх досліджень і часто-густо виробничого процесу. Від цього залежить «без будь-якого перебільшення «розкриття нових таємниць природи. Так, скажімо, точне вимірювання часу лягло в основу радіолокації, що допомагає нині водити морські й повітряні кораблі, стежити за польотом космічних ракет, пізнавати загадки Місяця та планет.

Прилади, що відмічають сліди елементарних частинок матерії, незамінні в ядерній фізиці, а вона «основа атомної енергетики, яка набуває дедалі більшого поширення в наші часи. Прилади допомагають хімікам у створенні синтетичних матеріалів. Надшвидкісна фото"і кінозйомка «чудовий засіб у руках дослідника швидкоминучих процесів: електричних розрядів, вибухів тощо.

Здавалося б, у приладобудуванні досягнуто межі досконалості, точніше, вона дуже близька, і далі йти нікуди.

Очевидно, не вдасться істотно поліпшити характеристики локаторів, бо для кожного елемента локаційної системи вже вимальовується своя вершина.

Ймовірно, вже досягнуто межі збільшення, на яке здатний електронний мікроскоп.

Можливо, у «малій електроніці», що має справу із слабкими струмами та потужностями, не пощастить відвоювати нові рубежі.

І, очевидно, немає змоги значно збільшити швидкодію та надійність різноманітних приладних систем і автоматичних пристроїв, що працюють як на землі, так і в космосі.

Нарешті, й зменшенню, мініатюризації всілякої апаратури теж ніби настає кінець. Відійшли в минуле громіздкі радіоелектронні прилади. На зміну лампам прийшли напівпровідники, дротам «друковані схеми. Крихітний приймач тепер уже не дивина. Спершу розміри цих маляток порівнювали з цигаркою, потім «із сірниковою коробкою або з тюбиком губної помади, а нині «мало не з сірниковою голівкою! Здавалося б, цим вичерпано все.

Такі міркування були б цілком слушні, якби в техніці не сталися події, що підготували народження кількох нових її галузей.

А сталося те, що, власне, повторювалось уже не раз. Певний час відбувалися процеси невідчутні й непомітні, про них не знало навіть чимало спеціалістів, у всякому разі не віддавали їм належне. Ніякого видимого руху, ніяких змін не було.

І все-таки назрівало кардинальне зрушення. Накопичені факти й ідеї поступово було систематизовано, зроблено перші, хай ще приблизні висновки, з’ясовано причини невдач. І стало зрозуміло «здійснено ще один прорив, котрий дає змогу наступати по всьому фронту науки.

До того ж виявилось, що наступ цей може подеколи піти в таких несподіваних напрямках, про які годі було й думати.

Коли народилась кібернетика, «а офіційна дата її народження 1948 рік, — то навряд чи думали тоді, до яких разючих наслідків це приведе. «Керування і зв’язок у тварині й машині» «таке визначення дав своєму дітищу «батько кібернетики» американський математик Норберт Вінер. Для кібернетики байдуже, про який об’єкт ідеться: чи то радіо, телеграф, телефон, чи то будь-який автомат у будь-якій галузі техніки, чи то «машина», що зветься людиною.

Співставлення людини й машини може здатись найгрубішою аналогією, суто формальною схожістю. Двигуни «м’язи, біохімічна фабрика, яка переробляє їжу «джерело енергії, виконавчі органи «руки й ноги, керівний пристрій «мозок. Людина в своїх діях і вчинках незрівнянно досконаліша за машини хоча б тому, що вона сама їх створює. Та коли вона опинилася в орбіті математичних досліджень, між технікою й людиною