Читати книгу - "Чорнобильська комедія"

має бути жодних сумнівів. Я гордий, що саме нашій 393-й ескадрильї важких бомбардувальників, і мені особисто, довірена ця історична місія. Порядок дій: три екіпажі летять вперед, доповідають погоду над трьома цілями, два будуть супроводжувати літак з бомбою на борту, спостерігати й фотографувати результати, ще один літак — у резерві. Бомба дуже потужна… Я знаю, що ви всі, хто тут зараз в цій кімнаті — найкращі екіпажі нашої авіації. Але все, що будь-хто із нас, і я в тому числі, зробили до цього часу — просто дитячі забавки в порівняні з цим завданням. Капітане Парсонсе, прошу.

КАПІТАН ПАРСОНС: Панове офіцери, такої великої бомби я ще ніколи не бачив. І це не просто ВЕЛИКА БОМБА. Описати словами бойовий ефект цієї бомби неможливо. Без сумніву, нам довірено справжнє чудо найскладніших сучасних наук і найточніших інженерних розробок. Зараз я покажу вам документальні кінокадри про її перше випробування…

І він включає кінопроектор…

…який починає м'яти кіноплівку, рве її, — і нарешті спиняється…

Відремонтувати кінопроектор так і не вдалось. Капітану Парсонсу довелось своїми словами описувати казковий ефект цієї бомби. Льотчиками доведеться побачити його тільки в натурі після того, як вони самі відтворять його. Вже на живих людях…

6 серпня 1945 року. Літній погожий ранок. Велике місто.

Вже тричі після світанку вили сирени повітряної тривоги, — що, втім, для жителів постійно бомбардованої Японії справа звична. Останній раз тривога була викликана якимсь літаком-одинаком — мабуть, розвідником погоди… Коли він розвернувся й полетів геть, прозвучав сигнал відбою тривоги.

Втім, одразу по 8-й ранку спостерігачі протиповітряної оборони помітили дві чи три американські «літаючі фортеці» Б-29. Але сигнал тривоги не подали: для дійсно небезпечного нальоту в небі має бути багато бомбардувальників. Так що потреби всьому населенню міста опускатись у сховища немає. Гучномовці просто закликали жителів пильнувати літаки, що наближаються.

Ситуація стала ще спокійнішого, коли на місто полетів всього один літак.

Цей літак-одинак — американський бомбардувальник Б-29 з написаним на ньому іменем «Енола Гей» (так звали маму командира цього літака полковника Тіббетса) — скинув одну-єдину бомбу на прізвисько «Малюк».

Цей зовсім немаленький «Малюк» мав 3,5 метра в довжину, 70 сантиметрів в діаметрі, і важив 4 тонни. На «Малюку» американські вояки, як зазвичай, зробили кілька написів, серед них — «Привіт імператору Японії!»

Падаючи в повітрі вниз, сигароподібна бомба спочатку вихляла з боку в бік, — та, набравши швидкість, вирівнялась.

На висоті 600 метрів бомба вибухнула.

У 8 годин 16 хвилин 2 секунди ранку.

6 серпня 1945 року.

Над містом Хіросіма.

Бомбардувальник «Енола Гей», що в цю мить вже був на відстані 20 кілометрів від вибуху, осяяло яскраве світло. Екіпаж до цього був готовий — всі в чорних окулярах.

Наступне, що побачив із хвоста літака стрілець — помутніння повітря: велетенський шар з імлистою оболонкою, швидко збільшуючись у розмірах, розповсюджується від точки вибуху — йде ударна хвиля, що руйнує все на своєму шляху. Вона наздоганяє літак так швидко, що стрілець не встигає попередити екіпаж.

Повітряне судно гнеться і тріщить, — командир пілот Тіббетс волає «Зенітки!» (він думає, що це в них влучила одразу батарея важких зеніток), — екіпаж почувається наче в пустій бляшанці, яку молотять бейсбольною битою, — літак метляє з боку на бік… Тріск такий сильний, неначе рветься обшивка фюзеляжу…

І одразу — тиша. Політ продовжується. Вибухова хвиля пройшла. Все спокійно.

Екіпаж паралізовано мовчить.

І раптом починають говорити — всі разом, виплескуючи емоції…

Й кидаються спостерігати, що ж відбувається на землі. З літака це зручно.

Внизу — гігантський стовп диму. Він швидко підіймається, в нього червона пломеніюча червона серцевина. Пурпурово-сіра кипляча маса з вогненно-червоним ядром всередині — нуртує, розростається, розповсюджується… Навколо її «ноги» на землі вистрілюють вогні пожеж — гострячки полум'я поряд з велетенським багаттям в центрі, — їх все більше й більше… Вже не злічити — суцільний вогонь. Стовп диму й вогню набирає грибоподібної форми… Розгортається — ширше, вище… Вже кілометри з три завширшки, із кілометр висотою. Росте далі — все вище й вище й вище… Ось він уже врівень з літаком, — і росте, росте догори далі…

Похмуро-чорна, пурпурово-підсвічена зсередини грибоподібна велетенська хмара. Її чорну широку основу з диму та пилу прострілює палахкотіння пожеж. Місто вкрите шаром полум'я й диму, — він пухне далі й далі, підіймається хвилями, закручуючись, вкриває підніжжя пагорбів… Повністю ховає в собі пагорби…

ДРУГИЙ ПІЛОТ (волає в нестямі, штовхаючи командира Тіббетса в плече, показує): Ти глянь-но на це! І на це! А ось на це! А сюди поглянь!.. Слухай, я відчуваю смак радіації! Як свинець!

БОМБАРДИР: Хотів би я знати, чи всі ми станемо від цієї