read-books.club » Дитячі книги » Сонячна магія 📚 - Українською

Читати книгу - "Сонячна магія"

196
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сонячна магія" автора Андрій Левицький. Жанр книги: Дитячі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 34 35 36 ... 111
Перейти на сторінку:
штанях і з пістрявими банданами на гостровухих головах.

— Просто я ніколи раніше не бачив таких, як ви, — чаклун спробував виправдати свій переляк. — Мене звуть Мармадук, я придворний маг міста-держави Літона. З почтом, — він вказав на вози, що лишилися на пристані. — Ми хочемо найняти ваш корабель.

— Я — гомопацюк, — пояснив капітан Харон. — Наше плем’я живе в затоках Південного Архххіпелагу. А ви, кажете, маг? Гаразд, і куди збираєтеся плисти?

— На острів Лімбо.

— Ахрш! — прохрипів капітан. — До цих капосників друїдів? Ну, до Лімбо недалечко.

— І ось саме тому, я гадаю, ми зійдемося на ціні… — почав був Мармадук.

— Але щоб я луснув, якщо зараз власті Улову не заборонили відпливати, — провадив Харон, не слухаючи. — Принаймні до ранку. Я не хочу псувати з ними ссстосунки.

Мармадук пояснив:

— Начальник порту дав нам дозвіл.

— Невже? Мені треба особисто почччути це від нього.

Мармадук ще раз оглянув матросів-гомопацюків, які стояли осторонь і прислухалися до розмови. Вітер, що дув з океану, зробився вже прохолодним, небо почало сіріти.

— Ну гаразд, поговоріть із ним, — зітхнув чаклун. — Те саме почуєте, що і я сказав. Скільки ви хочете за перевезення?

Кілька хвилин вони торгувалися, а коли нарешті зійшлися в ціні, капітан наказав матросам виставити ширший трап, яким змогли б проїхати вози. Коли всі розмістилися на палубі (гомопацюки скупчилися під одним бортом, а сніжняки під іншим, і обидві групи заходилися насторожено розглядали один одного), Мармадук наказав Амору Купадору залишатися на кораблі та стежити за тим, щоб його загін не побився з командою, сам же разом із капітаном спустився на пристань.

— Де знаходиться міська ратуша, ви знаєте? — запитав він у Харона. — Хоча до цього часу мер уже, напевно, повернувся додому? Де він живе?

— Наскільки я знаю, він і живе, й працює в ратушшші, — прошипів Харон. — Вона за два квартали звідси, о-он там. А навіщо вам мер?

Мармадук посміхнувся.

— У мене є для нього деякі відомості.

— Згода, я попитаю в старого Паллада, чи справді нам можна відпливати, — мовив Харон, повертаючи до будинку портової адміністрації. — А ви поки вирішшшіть свої справи та повертайтесь.

Розділ 7

Вони дісталися до Улову, коли вже почало вечоріти. З візком за спиною Бой міг мчати ще швидше, ніж із фургоном, Кукса раз у раз натягала віжки, змушуючи страуса стримати біг.

Два стражники вже збиралися повісити на ворота величезний замок, щоб ніхто не міг проникнути всередину до самого ранку. Мандрівники були останніми, хто потрапив у місто цього дня.

Вечірній Улов постав перед ними у всій своїй красі.

Поки вони, об’їжджаючи купи сміття та зливні рівчаки, поминали квартали на околиці, встигло стемніти. На краю однієї з вулиць виявилися освітлені смолоскипами ятки та невелика, але гамірна юрба.

— Я зараз! — зрадів Бобрик, зіскочив з візка й кинувся вперед.

Він повернувся за хвилину з величезною в’яленою тріскою і задоволеним виглядом людини, яка по тривалій перерві знову, хоча б ненадовго, потрапила в рідну стихію. Вони швидко проковтнули рибину, й Проноза спитала:

— Тут, звісно, океанопродукти дешеві, але все-таки, де ти гроші взяв?

— Гроші? — здивувався Бобрик.

— Ти що, украв це?

— Мої… е… колеги в Літоні звикли використовувати інший вираз.

— Он як? І що ж це за вираз?

— Позичив на деякий час.

— Ну, це все одно. — Проноза повернулася й уперлася вказівним пальцем у груди хлопчиська. — Значить, так: зараз ти пообіцяєш мені назавжди розпрощатися зі своїм злочинним минулим.

— А чим же мені тоді на життя заробляти?

— Вивчишся якої-небудь професії. А інакше я тебе з собою на острів не візьму. Ну? — Вона очікувально втупилася в обличчя Бобрика. Той якийсь час мовчав, поки нарешті кивнув:

— Добре, домовилися.

— Не брешеш?

— Не брешу, не брешу.

— Спробуємо повірити, — Кукса знову взялася за віжки.

Візок

1 ... 34 35 36 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонячна магія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сонячна магія"