Читати книгу - "Подих диявола"

Опівдні наступного дня Оскар, Лілієнкрон і Гумбольдт повернулися до храму. Ван Баккен супроводжував їх до Сурабаї, щоб вони могли взяти спорядження з «Пачакутека». Обидва їздові слони були обвішані ящиками й розгойдувалися, як кораблі під час шторму.

Що за дивні тварини! Оскар не міг намилуватися їхньою силою та незворушністю. Ніщо не могло позбавити їх спокою. Дорогою до Сурабаї він бачив, як слони переносили дерева для будівництва. Вони запросто обхоплювали стовбури хоботом і легко піднімали їх у повітря. Удома в Берлінському зоопарку в них теж було кілька індійських слонів, але порівняно з цими гігантами ті виглядали маленькими та кволими.

За знаком погоничів Памата Санья — так звали цих товстошкірих тварин — підігнули задні ноги, потім передні й повільно опустилися на землю. Поки погоничі пригощали їх хлібом, мандрівники спустилися зі слонячих спин.

Оскар присів у тінь і напився. Температура знову піднялася на запаморочливу висоту. Сорочка прилипла до тіла. До нього підійшла Шарлота й опустилася поруч.

— Ну, ви все зробили?

— Звісно, — відповів юнак. — Ми добре попрацювали. Особливо Лілієнкрон: у нього ящики були надто важкими. Цікаво, що в них? За вагою схоже на свинцеві пластини.

— Можливо, зібрання творів про геологію Яви. Книги дуже важкі. Ти не раз скаржився, коли переносив мій багаж.

— Ще б пак, — посміхнувся він. Оскар добре пам’ятав, як ледве не надірвався при їхній першій зустрічі.— Але що б там не було, — продовжив він, — за годину ми перевантажили все з борту корабля на слона. Гумбольдт закріпив «Пачакутек» кількома додатковими якорями на випадок, якщо почнеться шторм. Потім установив захист від злодіїв. Ну, ти пам’ятаєш, прикріпив до мотузяних сходів металевий дріт.

Вона кивнула.

— Природно. Сама думала, що це потрібно зробити.

Оскар відкусив шматок папайї і сказав із набитим ротом:

— І приєднав до дроту акумулятор. На випадок, якщо у Ван Баккена з’явиться нездоланне бажання потрапити на корабель. Якщо він випадково не надягне товсті рукавички й черевики з гумовими підошвами, то сильно обпалить пальці.

— Цей акумулятор важить півцентнера. Я раніше не розуміла, чому він завжди возить його із собою. А де, до речі, Ван Баккен? Я думала, він приїде з вами.

Оскар похитав головою.

— Залишився в Сурабаї. Сказав, що має зайнятися справами.

— Азартними іграми, пиятикою і шахрайством. Звісно, це не можна запускати.

Юнак посміхнувся:

— Схоже, ти не занадто високої думки про нашого намісника.

— Це так очевидно?

— Дуже, — підморгнув він. — Але я з тобою згодний.

— Нарешті-то наші думки збіглися.

Оскар зібрався було запитати, що вона має на увазі, але тут з’явився Дималь. Принц вийшов із палацу й рушив у бік Лєни й обох дослідників. Його темносиній костюм мінився в променях сонячного світла.

Шарлота примружила очі:

— Що йому потрібно?

— І гадки не маю. Незабаром дізнаємося.

— Він тобі подобається?

Оскар ненадовго замислився, а потім сказав:

— Мабуть. Ніколи в житті я б не подумав, що він син цього короля. Дуже відрізняється від свого батька.

— Мені він теж подобається. Я чула, він кілька років навчався в міжнародній школі й сюди повернувся зовсім недавно. Цікаво, що він збирається сказати.

Вона підхопилася й кинулася до інших. Оскар задумливо пішов слідом.

— Є новини, — сказав Гумбольдт. — Король Бхамбан вибачається, що замість себе доручив своєму синові показати нам палац і околиці. Більше того, він повідомляє, що допоможе нам в експедиції, забезпечить слонами й продовольством. Добре, правда?

— Не забувай, що Дималь супроводжуватиме нас як керівник, — посміхнулася Еліза. — Це честь для нас.

Принц склав руки й уклонився.

— Я із задоволенням поїду з вами. Мені дуже хочеться знову побувати на півдні. Там дуже красиво, багато вулканів. Але спочатку я покажу вам палац. Ви будете готові вирушати за півгодини?

— Звісно, — заявив Оскар. — Ось тільки розвантажимо слонів і можемо починати.

Спостерігач похмуро кивнув. Володар не помилився. Іноземці вирушили в дорогу, як він і пророкував. Їх було шестеро — троє чоловіків і три жінки, — це він міг розглянути здалеку, і це більш ніж дивно. Вони не схожі на місцевих. Колір шкіри, зріст, одяг — усе інше. І ще з ними була маленька тварина.

Спостерігач іще ніколи не бачив такої істоти. Вона виглядала безпечною, але ж ніколи не знаєш, чого очікувати. Краще бути напоготові й триматися насторожі. У своєму маскуванні він був упевнений. Навіть якщо вони підійдуть зовсім близько, не відрізнять його від каменю. Зараз вони саме піднімалися на Семеру. Їх супроводжував принц.

Спостерігач пригнувся й застиг. У нього був наказ — спостерігати, і він його виконував достеменно.

Дималь таємними стежинками вів мандрівників нагору від палацу. Він хотів показати гарячі джерела, розташовані на схилі вулкана. Підйом був крутим,