Читати книгу - "Промінь"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він знайшов у морозильнику пельмені, покрутив у руках. Йому хотілося їсти. Хоча зазвичай від стресу у нього геть пропадав апетит.
Знайшов каструлю, закип’ятив воду. Спостерігаючи, як варяться пельмені, слухав розмову Марго й Еллі — вони обмінювалися репліками, наче ударами в зуби.
— Виокремити головну проблему…
— Що тобі не ясно?!
— Слухай, Марго, ти мене бісиш… Мені все ясно! Але головна проблема не в тому, що їхні чоловіки безплідні! Проблема в тому, що їхні батьки їм брехали…
— Дякую, Капітане Очевидність!
Автоматично відчинилися двері. Зайшов Славік, дивлячись перед собою, як сомнамбула. Марго й Еллі різко замовкли. У Дениса в першу мить майнула думка, що Славік під кайфом — але на території навіть пива немає!
Славік пройшов через буфетну по прямій і врізався в кавомашину. Важкий автомат захитався й дивом не впав на підлогу.
— Що ти робиш?! — гаркнула Еллі.
Славік повернувся до неї. Подивився, наче не впізнаючи. Потер лоба. Сів за стіл, простяг ноги в червоних кедах.
— Ти п’яний? — уривчасто запитав Денис.
Славік важко похитав головою:
— Н-ні… Я думаю. Вам не здається, що пора вже сказати н-нашим пупсам, що вони в матриці?
Еллі примружила око. Марго навіть не повернула голови, вперто продовжуючи уявляти, що ніякого Славіка тут немає.
— Гірше точно не буде, — вперто продовжував Славік. — Їм краще було б з-знати, що це не їх батьки мудаки. А ті, що придумали цей довбаний експеримент «Промінь». Це не їхні батьки обійшлися з ними по-свинськи, нічого не сказавши, не попередивши… А це їхній світ такий, віртуальна реальність. Так влаштований. Що тут у-вдієш.
— Гнила відмазка в тебе, — сказала Еллі. — Класика жанру: «Не я поганий, життя погане».
— А ти не переводь на особистості. П-подумай, що я сказав.
Колишній Славік, ґвалтівник і вбивця, не здавався Денисові небезпечним — після сліз і шмарклів на підлозі спортзалу, після істерики з розбитим дзеркалом він був жалюгідний і огидний, але не страшний. Тепер Денис відчув холодок уздовж спини: доросла, досвідчена, і, що дивно — розумна людина сиділа зараз за столиком і дивилася на Еллі важким поглядом.
— Як варіант, — буркнув Денис.
Еллі підскочила на стільці:
— Ти що, його послухаєшся?!
— Я сказав, «як варіант»…
Він переклав гарячі пельмені на тарілку, залив оцтом, завалив сметаною, повернувся до столика й сів напроти Еллі й Марго:
— Таке діло… колеги. Не тільки ми чинимо впливи на екіпаж «Променя». Хтось грає проти нас.
Еллі сіпнулася, але нічого не сказала. Марго покусувала губи, здираючи запечену кірку.
— Дивіться, — Денис вглядався в пару над своєю тарілкою. — Це ж класичний «чорний лебідь». Уже другий. Перший прилетів, коли старше покоління квантів почало вмирати. «Чорний лебідь» — рідкісна несподівана подія, що веде до серйозних наслідків, і яку потім можна пояснити так, ніби вона була очікувана… Я бачу тільки одне пояснення: хтось, крім нас, має доступ до впливів, і працює з «Променем», дуже розумно й продумано. Його мета — щоб ми обісрались.
— За умовами експерименту в нас немає ніяких суперників, — пробурмотіла Еллі. — Тільки природний хід подій…
— Або нам не розповіли всіх умов експерименту.
Пельмені нарешті охололи, Денис почав підбирати їх пластиковою виделкою з краю тарілки, купати в сметані й оцті, ковтати по одному. Еллі обхопила плечі руками; як тоді, біля басейну, коли Денис розповів їй про дядька Роберта. Її морозило дедалі сильніше.
— Не бійся, — сказав він з набитим ротом. — Ми виграємо.
* * *Над столом нависло зоряне небо. «Промінь», тепер знайомий до останньої заклепки, висів у порожнечі — як і дев’ять днів тому. На екрані в кутку світилася цифра «9».
— Вітаю вас, учасники проекту. Сьогодні ви проведете дев’ятий вплив на екіпаж корабля «Промінь», поточна статистика — на екрані…
Населення: 302. Щастя — 24 %. Цивілізованість — 61 %. Осмисленість — 19 %.
— Можна питання? — Денис по-шкільному підняв руку.
— Уся необхідна інформація є у ваших приладах, але я готовий відповісти.
— Хто, крім нас, впливає на екіпаж «Променя»? Хто міняє їм реальність?
— Ви міняєте їм реальність за умовами проекту. Ви впливаєте на екіпаж «Променя».
— Хто ще?
— Ви, учасники експерименту. Ви готові почати сьогоднішній вплив чи вам потрібен час для наради?
— Брехун, — прошепотів Денис. І сказав голосно: — Дай нам час!
— Прийнято, — голограма над столом розтала. Увімкнувся таймер на екрані в кутку.
Хвилину вони дивилися кожний у свій телефон — тупо.
– Їм потрібне пояснення, — нарешті почала Еллі. — Чому батьки не сказали дітям правди. Просте, залізне пояснення, навіщо потрібна була генна модифікація з обмеженням строку життя… Малопотужність корабля не під- ходить.
— Тобто батьки, за твоєю версією, все-таки все знали? — запитала Марго.
— А як вони могли не знати?!
— Наприклад, організатори експедиції їм набрехали, як і нам, — сказав Денис. — Перше покоління квантів уже після старту з’ясувало, що всі вони рано вмруть, і що їхні сини будуть безплідні. Але тікати було нікуди…
– І вони нічого не сказали підрослим дітям?
Денис знизав плечима:
— Не хотіли засмучувати.
Еллі поплескала в долоні з драматичним виглядом:
— Те, що треба. Не хотіли засмучувати…
— Можна подумати, батьки рідко брешуть дітям.
— У тебе якийсь своєрідний досвід. Мої мені не брехали.
— Або ти погано аналізувала.
— Ну вгамуйся нарешті! Є ідеї про святу мету? «Ми кванти одного променя, ми несемо цивілізацію…»
— Було. Відпрацьовано. Не вставляє.
Вони знов замовкли. Минали секунди на екрані.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Промінь», після закриття браузера.