Читати книгу - "Царський пояс"

– Дружина Зевса – Гера. Скажу вам по секрету: молодиця хоч і вродлива, але мені не до вподоби. Насправді, жорстока, лиха, підступна і до всіх жінок ревнує Зевса.

Між диванами дибуляли, високо піднімаючи коліна, слуги зі срібними тацями. Один зупинився біля Гермеса і мовчки подав йому тартинку з підсмаженими креветками. А Зевсові хлюпнув у кухоль вина з морських водоростей. Гера манірно двома пальчиками зняла з таці шматок піци з морепродуктами.

– Дивак, – пхикнув зневажливо Мишко. – Виблискує, наче сонце, а мовчить. Пихатий.

– Слуга не справжній. Створений із золота, – повідомив Гермес.

– Невже? – скрикнули діти.

– Витвір сина Зевса. Він бесідує з принцесою, яка веліла вам бути невидимками. Його звати Гефест. Великий трудяга і майстер «Золоті руки». Усі його роботи згодом оживають. Шкода, що шкутильгає на одну ногу.

– Бідненький, необачно спіткнувся, – щиро вболівала Ія.

– Ні, його татко з Олімпу швиргонув. Після інциденту Гефест каліка.

– Звір, а не бог! – обурився Мишко. – Оце татко… Нічого й додати.

– Громовержець у такий спосіб помстився рідному синові за прихильність до людей. Усі ці боги – пихаті й зарозумілі. Жирують і розважаються. Їх зовсім не турбує те, що люди в долині ледь животіють. Лише брат Зевса – титан Прометей, маючи благородне і любляче серце, зглянувся над нужденними. Навчав людей будувати житла, плавати на човнах, напинати вітрила, полювати на звіра, приручати тварин. Він запряг у ярмо дикого бика і перший приборкав вільного коня. Ці тварини стали вірними помічниками людині. Прометей навчив смертних збирати цілюще зілля та лікуватися ним, знаходити дорогу за зорями і летом птахів. Навчив добувати із землі кольорові метали: мідь, золото, срібло. А ось і він сам. Розмовляє з богинею мудрості Афіною.

Гермес люб’язно розкланявся з богами. Мишко зі захватом розглядав Прометея. Відмітив, що у велетня мужнє і добре обличчя, сірі розумні очі, а м’язи на його плечах горбками ходили під хітоном кольору бурштину.

– Прометей дружить з Афіною? – уточнила Ія.

– Так, Афіна – дочка Зевса, завжди виявляла велику прихильність до свого дядька. До того ж зробила йому важливу послугу. Якось Зевс лютував. Прометея вигнав з Олімпу, а в людей відібрав вогонь. Уявляєте, як-то було холодно і незатишно у хатинках смертних. Адже без вогню вони не могли приготувати їжу, освітлювати і обігрівати свої убогі житла. Прометей вирішив допомогти людям. Задля великої мети бог пішов на хитрість. Він попросив Афіну відчинити двері чорного ходу, які вели на Олімп. Афіна виконала просьбу. Прометей мерщій узяв із священного вогнища іскру, сховав її в очеретині й виніс з Олімпу. Вогонь Прометей передав людям.

– Прометей врятував людей від загибелі. Він герой, – відмітив Мишко.

Серед гостей Посейдона легендарний герой йому найбільше сподобався.

Золоті механічні слуги стояли осторонь, пропускаючи когось із новоприбулих. Приїхала карета, запряжена баскими чорними кіньми. З неї повагом зійшов велетень у короні, усипаній коштовними камінцями. Він чемно подав руку білявій молодій жінці, що виходила з карети.

– Ах, донечко! Люба Коро! Я вмираю від туги за тобою, – кинулася до білявки висока богиня у вінку з колосків та червоних маків.

Жінки тепло обнялися.

– Прибув бог підземного царства мертвих Аїд із дружиною Корою, – повідомив про гостей Гермес. – Кора – донька богині Деметри.

– Деметра – поважна пані. Чому вона у вінку, а не в капелюшку? – завважила Ія.

– У такий спосіб богиня підкреслює прихильність до смертних. Треба сказати, що після сміливого вчинку Прометея деякі боги і богині теж почали виявляти турботу про людей. Деметра – сестра Зевса, вона ж богиня родючості. Деметра навчила людей обробляти землю. Пильнує, щоб колоски на полях наповнювалися, ліси зеленіли, а на луках росла соковита трава.

– Деметра добра і дбайлива, – підсумував Мишко.

Серед зали порядкувала вже інша процесія. На ситому крилатому коні величаво їхав велетень-бог. Його оточували дівчата у прозорих різнобарвних довгих сукнях, із подолів яких струмувала на мармурову підлогу вода.

– Океан з океанідами. Дівчата добрі й жалісливі, – повідомив Гермес.

– Ой, хлопці, погляньте: Зевс з Океаном цілуються. Лінивий громовержець підвівся навіть з ліжка, – зайшлася сміхом Ія.

Раптом ударили музики, грянула весела пісня. Увалилася компанія, котру Мишко впізнав.

– Цих веселунів ми з Ією знаємо. Вакх, Сатир і вакханки.

– Ух, ненавиджу їх, – прошипіла Ія і через плече плюнула. – Ходімо від них.

Гермес зірвався з місця. Та щось не розрахував зі швидкістю, бо за мить зник з виднокола дітей. Мишко з Ією кружляли, шукаючи приятеля. Однак не знайшли. Вони полетіли у віддалений куток зали. Опинилися серед гостей, так би мовити, другосортними. Свої обличчя другосортні ховали за масками і карнавальними костюмами. Хлопчик і дівчинка, невидимі, літали між собаками, кішками, зайцями, вовками, поміж одноокими і з дванадцятьма очима істотами. А ще між скіфами, персами, римлянами, амазонками і рядженими. Другосортні гості веселилися на повну котушку.

Нашим героям передався гарний настрій ряджених гостей. Мишко не втримався – клацнув камінцем. Видимі, хлопчик з дівчинкою підстрибували, гецали, водили разом із усіма веселий хоровод.

Щоправда, краєчком ока Мишко помітив дещо підозріле. Так, маска Чорного принца ходила осторонь і зиркала на всіх гострим, як у яструба, зором. Але хлопчик саме підскакував у веселому танці. Про недобре передчуття він забув.

Гарного настрою Мишкові додавав гурт патлатих, одягнений у шкірянки. Скіфи? Хлопчик смикнув сестру за руку, що підстрибувала.

– Іє, глянь на той гурт. Смішні чоловіки. Пузаті, патлаті. Не скіфи, а карикатура на них.

Однак Ія не реготала, на що сподівався Мишко. Навпаки, зі серйозним видом шепотіла:

– Мишо, на одному пояс! Бачиш?

– Ой! Справді, пояс. Невже золотий?

– Так, з красивими квітами та птицями.