Читати книгу - "Антхіл"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Гектор не наполягав:
— Як знаєш. Заздритимеш, як ми повернемося з купою вражень.
Подружжя мало доїхати до Івано-Франківська, а вже звідтіля починався саме похід.
Гектор збирався нашвидкуруч, тож в нього були не всі речі, що рекомендували для походу. Та він і не дуже переймався. Літо, спека, а в списку речей зимові чоботи, балаклава, шалик. Ото чи треба зайве тягти!
Коли на залізничному вокзалі зібралася вся група, Гектор аж здивувався, скільки людей добровільно йде пішки в гори замість за годину-дві перелетіти на будь-який курорт світу. Це були зовсім інші люди. Не такі, до яких звик Гектор.
З подивом побачив у декого гітару. Оце є бажання нести замість ввімкнути програвач! Та й в гори їх спонукало бажання, тільки бажання, а не прагнення комусь щось довести.
З першого ж переходу він впевнився, що Мар’яна більш витривалий турист.
Спочатку він деякі спільні речі поклав до себе в рюкзак. Але поступово вони перекочували до Мар’яни.
Але найближчого привалу інструктор позабирав у Мар’яни зайве і поклав до себе. І ніяких тобі «чим ти думав, навіщо пішов». Напроти, поплескав по спині, сказав підбадьорливо:
— Нічого, нічого! Першого разу всім важко. Згодом звикнеш. Ще й полюбиш такий відпочинок.
«Ото вже навряд чи!» — подумав Гектор.
Та коли вони вночі збиралися біля вогнища, разом куховарили й з вовчим апетитом їли кашу із тушонкою, а потім півночі неспішно розмовляли під тихесенькі акорди гітари, Гектор почав розуміти цих дивних людей.
Мар’яна трималася з чоловіком не те що прохолодно, а рівно, по-дружньому, наче зі стороннім.
А Гекторові похід все більше й більше подобався, хоча він за браком досвіду, таки встрявав в різні халепи.
Їхня мета була дістатися гори Поп-Іван, що на Мармарошському хребті.
З погодою їм поталанило. Було доволі тепло, без дощу, що неабияка рідкість в Карпатах.
Отож Гектор і втратив пильність.
Гектор мав досить зручну легку, але теплу куртку, якою через спекотну погоду він просто підперезався. А тільки добулися до місця привалу, повісив на гілку дерева.
І тільки як далеченько відійшли від останнього привалу, Гектор згадав про неї. З боязкою надією спитав у дружини:
— Ти, часом, мою куртку не забрала на привалі?
Мар’яна не мала звички лаятися. Тож вона не стала дорікати, а, як малій дитині, пояснила:
— Туристи в походах дотримаються залізного правила: збирати на привалі всі власні речі. Це добре, що погода тепла! А, буває, дощ захопить зненацька, температура впаде одразу градусів так на п’ятнадцять! А до привалу чи до найближчої колиби [18] далеченько. То що ти в такому разі робитимеш?
Гектор похнюпився. Та Мар’яна заспокоїла:
— Це тобі наука буде. Та врешті-решт в тебе є ще теплий светр, вітровка — якось перебудеш.
— Та тепло ж! — спробував приндитися Гектор.
— Зачекай! Це ми ще в гори не піднялися. Там ти інше заспіваєш. Навіть коли просто поруч з гірським струмком йтимемо, від води буде прохолодно.
Невдовзі група вийшла на ґрунтову дорогу, що дійсно йшла поруч з гірським струмком.
З кожним новим поворотом Гекторові відкривалися все нові і нові пейзажі українських і румунських гір.
Підйом не був важким, навіть для таких початківців, як Гектор. Йшли неквапно, роздивлялися навкруги. Тож мали вчасно добутися до затишної галявини з назвою Лисяча.
Вже трохи вечоріло, коли група майже дійшла до місця ночівлі. Залишалося тільки перетнути струмок і трохи пройти вгору.
Але коли його переходили по саморобному містку, Гектор поточився і впав в воду.
Ох і холоднюча вона виявилася!
Інструктор не репетував, а чітко скомандував:
— Все, привал! Приготувати лікувальний чай! Гектору терміново перевдягатися, аби не застудився.
А перевдягатися й не було в що! Воно ж все промокло, до спіднього!
Вся група, хто чим міг, поділився. Найскладніше було зі взуттям. Не кожен брав із собою зайві чоботи. Ще й розмір у Гектора був чималенький.
Та в когось все ж таки знайшлися й чоботи.
Сяк-так перевдягли потерпілого та якось добулися до привалу.
Але вночі Гектора почало лихоманити. Гірська вода, навіть влітку, то вам не турецькі лазні!
Мар’яна, як намацала гарячий лоб, зняла з себе майже все й залізла до чоловіка у спальний мішок.
Гектор прокинувся. Мар’яна заспокоїла:
— Спи, спи! Це так північні народи лікували хворих. Тобі так тепліше буде.
І справді, ранком Гектор відчував себе майже здоровим.
І перша в цьому переконалася Мар’яна.
Чи то час прийшов, чи то чисте гірське повітря допомогло, хто знає? Тільки нарешті Природа вирішила сумлінно виконати свою місію щодо подовження роду: Мар’яна завагітніла. Тільки про це поки що ніхто не здогадувався. А Гектор, як оклигав від пригод, здавалося, навіть став сильнішим.
І з подвоєною ретельністю намагався залицятися до власної дружини.
Групу очікував найскладніший день подорожі. Вони мали піднятися на найвищу вершину даного походу — гору Піп-Іван Мармароський, що мала аж 1937 метрів! (То випадковий збіг з сумнозвісною датою початку великого терору, під час якого комуністична влада руками органів держбезпеки ув’язнювала, катувала, відтак розстрілювала або депортувала чи кидала до таборів ГУЛАГу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антхіл», після закриття браузера.