Читати книгу - "Відлуння любові: чоловіки"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Із трамвая навпроти, наче крізь грати тюрми, дивляться на тебе чужаки. Зрештою, вони не бачать у тобі чужака, а заодно твоїх різьблених природою ріжок. І сліз не бачать. «Мефісто» — можуть жартома сказати вони. Бо ти — Мефісто.
Заплющую очі й сплю. Я зупинився й остепенився. Трамвайний сон хай дивляться всі мешканці трамваю. Я бачу свою любов. Вона тихо співає, коли торкаюся її, а очі її вкриваються задовго до знання відомою поволокою. Вона щаслива, хоч я і не найближніший із ближніх. Вона щедро ллє щастя в мене, хоча воно не знаходить у мені отвору й стікає ручаями по тілу. Я увесь вкриваюся щастям, і воно застигає на мені, як розплавлений парафін на свічці. Вона розтуляє своїми вустами мої і вірить, що бодай так увіллє в мене небагато щастя. Вона пестить мої ріжки, занурює розчепірені пальці в мою шерсть, каже, що вони гарні. Блаженні рухи її пребілого живота, із подихом лісу резонують мої конвульсивні здригання… Але намарне, не лусне напічнявілий згусток зорі-немовляти. Я прокидаюся…
…Будить мене раптовий поворот космічної станції до сонця. Просто на поверхні починає припікати. Я повертаюся на бік і заглядаю всередину до ілюмінатора. Там у своїх броньовано замкнутих «каютах» два малих теплокровних створіння спілкуються через прокладені ними телезв'язки з такими ж істотами на Землі.
Я легко відштовхуюсь від їх корабля, розпластуюсь, обіймаю собою Землю. Он там, унизу, бачу в проміжку між хмарами… Скільки ж їх… мацьопіньких… Ворушаться, звиваються, злучаються, розлучаються, пересуваються з місця на місце, гинуть, народжуються…
Обіймаю собою Всесвіт. Де ви, мої підопічні? Де та крапочка, на якій ви живете? Де та маленька зірочка, що вас зігріває?
Любов, — кажу я, вміщаючи в собі мільйони світів. — На мене чекає Любов…
м. Львів
Ігор ГургулаЯ тобі телефоную
Тетяні
— Привіт, зі святом тебе! Анекдот: «Янукович привітав народ США з днем народження великого американського поета Хеллоуіна». Цьом…
— Здається, сьогодні особлива ніч. Я простягаю тобі руку — візьми її…
— Я готова узяти тебе усього, яким ти є.
— Ти людоїдка?
— Я знаю, що ти у мене є. Існуєш в просторі і часі.
— Ми не божеволіємо?
— Може…
— Зробили привал. Гори, плаї — чудово! Місяць ще вчора був повен, а сьогодні наче його хтось надрізав — робиться щербатим.
— У мене місяць десь за рогом будинку, за густими кронами дерев. Я його не бачу. Думаю про тебе.
— Йшли понад потоком. Зустріли гуцулку, звати її Ксеня.
— Цілую.
— Чому немає реагування на Ксеню? Ти не ревнуєш?
— Я зрозуміла тебе. Не ревную, тому що тебе дуже сильно відчуваю. Ти мій. А гуцульці дай відкуп.
— Хочу окрошки і масаж.
— А мене?
— Окрошки.
— Я приготую тобі голубці з грибною підливою, коли ти вернешся до мене від гуцулки.
— Не плутай кохання з їжею.
— Я нічого не плутаю, мій коханий. Спочатку ми будемо насолоджуватись пестощами до останньої краплини, а потім рештою…
— Я уже сплю, втомився. Був важкий перехід через гори. Цілую…
— Цієї ночі повинна зацвісти папороть. Ти шукаєш її квіти?
— Я шукаю тебе. Я поруч з тобою. Ось моя рука… Поцілунок… Уста… Я пещу тебе…
— Я хочу до тебе…
— Місяць уповні, зорі, тепла тиша ночі. Десь поруч Бог.
— Неймовірно! Коли ти приїдеш?
— Ще не усі гори подолано.
— Я напекла булочок з вишнями. Жахлива спека! І приготувала окрошку. Шкода, що ти не зможеш її посмакувати.
— Усе добре! Приємних снів. Цілую…
— Троянди, які ти мені подарував перед відїздом — прекрасні.
— Ти моя троянда…
Мені усю ніч снилося, як ми гуляємо сонячними вулицями незнайомого міста, і нам добре удвох. Цілую…
— Сонячне місто… Так і буде!
— Скучила…
— Я також… Ти стала мені близькою. Давно зі мною чогось подібного не відбувалось. Добраніч, кохана.
— І ти мені. Думаю про тебе кожної миті. З тобою я відчуваю такий стан душі, що я люблю і любима. Розумієш? Я щаслива, що тебе зустріла. Цілую.
— И я тебя целую нежно, нежно…
— Penkno!
— Gute nacht! Ich liebe diech!
— Good night! Kiss you!
— Які ми поліглоти!
— Ми точно два вар’яти з тобою! До речі, як гуцулка?
— Пішла корів доїти. Ти доїла колись корову?
— Ніколи. Але коли б виникла така потреба, то, гадаю, змогла б…
— Купався у валилі — бочці, вмонтованій посеред струмка. Там гуцули свої ліжники вимочують. Не спиться, нікому зробити масаж. Тебе таки бракує.
— У Львові дощу так і не було.
— Хочу уже до Львова. Хочу, щоб ти зустріла мене у халатику на голому тілі.
— Я не ношу халатиків. У мене їх попросту немає.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відлуння любові: чоловіки», після закриття браузера.