Читати книгу - "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"

Така модель виховання може викликати фрустрацію, відчуження, бунт, а у крайніх випадках, про які ми поговоримо в наступному розділі, дуже травматичні наслідки. Менше з тим, логічний висновок полягає в тому, що діти китайських іммігрантів розвивають сильніші навички дисципліни та наполегливості, аніж їхні неазійські однолітки — і вони самі загалом сприймають ці навички як «перевагу в навчанні»591. Можливо, китайські батьки-іммігранти рідко це кажуть вголос, однак сила волі, яку вони прищеплюють своїм дітям, поєднується з відчуттям вищості китайської робочої етики і здатністю витримувати труднощі592. Як пояснив один із батьків учня Джульярдської музичної школи, причина, з якої у старших класах оркестри всюди у Сполучених Штатах складаються переважно з азійців, полягає в тому, що

американським дітям бракує дисципліни. У них вечірки, гості, футбол, ігри надворі, багато часу надворі. Однак заняття музикою потребують жертв. Американські родини на це не здатні… І от є оркестр, а є музичний гурт. Для участі у гурті не потрібно багато займатися, але грати легко… Більшість американських дітей у гуртах, але за статистикою більшість азійських дітей в оркестрах, тому що вони дуже дисципліновані593.

Батьки дітей, які потрапляють до Джульярдської музичної школи, можуть бути занадто суворими навіть для азійської культури, однак такі погляди загалом типові. У проведеному в усій країні дослідженні Pew понад 62% американців азійського походження погодилися, що «більшість американських батьків недостатньо жорстко вимагають від своїх дітей високих результатів у навчанні»594. Насправді китайські (й інші азійські) батьки-іммігранти інколи вважають, що американським дорослим бракує тієї самої робочої етики та старанності, яку вони намагаються прищепити своїм дітям. Як сформулював респондент під час одного дослідження, «якщо американським батькам доводиться йти на завеликі жертви, вони цього уникають. Вони цього не люблять, вони самі певною мірою діти… Отже, я сказав би, що для нас на першому місці завжди наші діти. Ми намагаємося дати їм все найкраще, наскільки можемо»595.

Культивування контролю імпульсів у дітей вплетено у китайське відчуття вищості, і внаслідок цього — часто на горе дітям — величезний тиск суду вищої інстанції Трьох сил стає міцно вкоріненою частиною повсякденного життя родини. Спогади молодого американського професіонала тайванського походження типові:

Коли ми з братом поверталися зі школи з найвищими оцінками, нас не дуже хвалили — іншого від нас і не очікували. Зрештою, ми були єдиними китайськими (чи азійськими) учнями у класі… Справжнє змагання для нас ще не почалося. Було багато зауважень у стилі «непогано, але не забувай, що сотні менших за тебе китайських дітлахів у Тайбеї, Пекіні та Пало-Альто стараються більше і мають кращі результати». Навіть у вісім років було відчуття, ніби ти вже відстаєш. Розмови за столом… були схожі на оновлення статусу надзвичайних азійських дітей, яких знала наша родина. Син таких-то щойно вступив до Стенфорда; дочка давнього сусіда по кімнаті щойно закінчила школу найкращою в класі… У всі ці твердження було вмуровано переконання, що китайські учні (американці китайського походження і громадяни Китаю) старанніші і мають більше шансів досягти успіху в школі і далі в житті596.

Тут яскраво виявляються усі Три сили. Ідея, що діти належать до привілейованої категорії і тому здатні на більше, сприймається як належне, хоча дітям і кажуть, ніби вони «відстають». Зараховуються лише конвенційні престижні досягнення на кшталт вступу до Стенфорда чи першого місця у випускному класі597. За одночасної вищості й загроженості єдиний спосіб рухатися далі (виправдати сподівання й утвердитися) — це працювати ще наполегливіше, ніколи не уповільнюючи темп.

* * *

Більшість зазначеного про контроль імпульсів у вихованні американців китайського походження можна також віднести й до інших успішних іммігрантських груп. Звісно, існують винятки, але американці корейського або індійського походження у першому поколінні також висувають високі вимоги щодо академічної успішності своїх дітей. Федеральний прокурор США Пріт Бхарара, який називав свого батька, іммігранта з Індії, «татом-тигром», згадує, що від нього «вдома вимагали лише найвищих оцінок за тести»598. Багато хто з таких батьків навчає дітей абетки раніше і муштрує їх арифметикою змалечку599 (переважно тому, що вони вважають викладання математики у початкових класах американських шкіл жалюгідним). Один студент південноазійського походження розповів нам:

Я пам’ятаю, як вивчав десяткові дроби у середній школі і просто не міг з ними розібратися. Тато сидів зі мною цілу ніч, виснажений після дванадцятигодинного робочого дня, і я чудово пам’ятаю, що мав лише дві секунди на пошук відповіді. Він дав мені сотні задач, і я був дуже втомленим і роздратованим, але зараз математика для мене — дитяча забавка, і цим я цілковито завдячую йому600.

Зазвичай ці батьки-іммігранти вимагають, щоби діти після школи одразу йшли додому і займалися «корисними» справами. Вони суворо регламентують соціалізацію. «Мої батьки страшенно переймалися, щоб нас не зіпсували розхлябані американські цінності601, — розповідає молода американка індійського походження. — Складалося враження, ніби вони вважають, що я впродовж двадцяти двох років нічим не повинна займатися, крім навчання, але до двадцяти п’яти років маю якось вийти заміж за гарного індійського чоловіка». Американська матір нігерійського походження говорить, що завжди казала своїм дітям: «Ми ваші батьки, ми вас підтримуємо, а ваш обов’язок — вчитися. Ми не просимо, щоб ви нам давали гроші. Ваша робота — ходити до школи, слухати вчителів, повертатися додому і виконувати домашні завдання». Ще одна американська матір нігерійського походження згадує: «В моєму домі було заборонено ходити до торговельних центрів — хіба що коли потрібно щось купити. Не можна ходити до торговельних центрів просто повештатися, як деякі люди в цій країні»602.

Як і в американських родинах китайського походження, спричинений цими суворими правилами конфлікт може особливо загострюватися, коли діти стають підлітками і помічають, як істотно відрізняється їхнє життя від життя шкільних друзів. Як пояснили дві молоді американки корейського походження:

У школі ви розмовляєте з білими подругами… і ходите [з ними] на вечірки з ночівлею, фарбуєте нігті, їсте піцу, але коли повертаєтеся додому… то ніби потрапляєте до іншого світу.

У більшості з нас батьки — іммігранти у першому поколінні. Ми знаємо, що діється в корейських родинах. Тиск з боку батьків… «Учися, учися, учися, виходь заміж за корейця, не огризайся»603.

Неважко зрозуміти,