Читати книгу - "Три сили. Як виховують в успішних спільнотах"

Культурна прірва відділяє ідею «вчитися має бути весело»572 від усвідомлення того, що будь-яке справжнє навчання потребує труднощів, виснаження і навіть страждань. Зайдіть до будь-якої початкової школи в Китаї, Тайвані або Сінгапурі, і побачите не дітей, що бігають, відкриваючи світ і отримуючи винагороду за свою спонтанність та індивідуальність, а учнів, які дисципліновано сидять, муштруються, вивчають і читають напам’ять убивчо довгі тексти573. Каліграфія — частина основної шкільної програми — це терпіння, майстерність і точність574. Після уроків і вихідними мало хто навіть із найменших дітей «вештається з друзями». Набагато частіше вони присвячують довгі години додатковим урокам і репетиторам, а потім — суворо регламентованим заняттям музикою або спортом 575. «Старайся більше, не лійнуся»576 — типове зауваження китайської матері своїй дитині (його було записано 2008 року під час великого компаративного дослідження батьківства), і воно вважається не жорсткою критикою, а заохоченням.

Така ситуація в Азії. А як щодо китайців, які живуть у США? Теоретично приблизно 66% американців китайського походження (іммігрантів у першому поколінні) можна протиставити традиційній китайській моделі батьківства. Зрештою, багато хто з них сам був вихований надміру жорстко, і тепер вони дедалі частіше кажуть, що для батьків важливо показувати свою любов і давати дітям більше свободи. (Навіть у самому Китаї деякі батьки зараз вдалися до інших крайнощів, упадаючи навколо єдиної дитини в сім’ї, і це викликає побоювання щодо покоління розніжених і розбалуваних «маленьких імператорів»577 ).Однак дослідження — а їх проводиться дуже багато — раз у раз підтверджують, що загалом китайські батьки-іммігранти набагато суворіші за неазійських американців578 і перетворюють дисципліну, високі очікування, наполегливість і самоконтроль на частину повсякденної реальності своїх дітей.

Маленьких американських піаністів або скрипалів азійського походження так багато, що вони вже перетворилися на кліше. Багато хто не може зрозуміти не лише те, в який спосіб американські батьки азійського походження виховують стільки віртуозів, а ще й чому. Для чого ці виснажливі години вправ? В одному з досліджень азійські іммігранти (переважно китайці і корейці) — батьки учнів підготовчих класів Джульярдської музичної школи579 — назвали дисципліну, зосередженість, важку працю і самопожертву типовими, але не вродженими «азійськими» чеснотами. Йшлося про те, що ці риси потрібно «засвоїти» і«постійно в них вправлятися», і батьки «сподівалися прищепити їх дітям за допомогою класичної музичної освіти», починаючи з дуже раннього віку. «Якщо вони оволодіють музичним інструментом, то не матимуть потім великих проблем із точними науками і математикою, — сказав один із батьків, — адже якщо маєш дисципліну такого типу, вміння концентруватися і долати перешкоди, робити щось знову і знову, то знатимеш: “Гей! Якщо я докладу всіх можливих зусиль, то досягну успіху”».

Звісно, існує багато винятків, але загалом китайські батьки-іммігранти — заможні й бідні, освічені й ні —  схильні накидати своїм дітям режим і правила, дуже відмінні від тих, що панують у білих родинах. Ось лише кілька типових результатів емпіричних досліджень. Китайські американські дошкільнята й вихованці дитячих садочків упродовж приблизно години щодня580 вдома займаються «діяльністю, що потребує зосередженості», а білі американські дітлахи — менше шести хвилин на день. Американські діти китайського походження дивляться телевізор на третину менше часу порівняно збілими американцями581. У відповідь на запитання про причини успішності дітей у школі матері китайського походження применшують значення вроджених здібностей і наголошують на роботі і зусиллях; натомість білі американські матері акцентують природні здібності, роль учителів і удачу582.

Китайські матері-іммігрантки частіше змушують дітей додатково навчатися вдома583, а білі американські матері більше цікавляться розвитком у дітей соціальних навичок і самооцінки584. Засновник Zappos Тоні Шей згадує, як його батьки-іммігранти тайванського походження примусили його розпочати підготовку до SAT тестування вже у шостому класі. Він грав на фортепіано, скрипці, трубі та валторні і мусив був присвячувати кожному інструментові по півгодини щодня, а вихідними і «влітку щодня на кожен інструмент відводилося по годині»585. Зрештою, він додумався вмикати аудіозапис, щоб обманути батьків, а сам тим часом читав[37] журнали586.

Дослідження також підтверджують, що батьки-іммігранти китайського походження набагато перевершують західних своєю суворістю, коли йдеться про соціальну поведінку дітей. Вони часто забороняють їм «вештатися» з друзями після школи, користуватися телефоном з дорослішанням — ходити на побачення та пізні вечірки587. У дослідженні китайських іммігрантів — і з заможних передмість, і з робітничого класу — соціологиня Хелен Луї виявила, що «інші діти сприймають як належне речі на кшталт ночівлі в друзів, але вони стають причиною конфліктів» у китайських іммігрантських родинах. Як згадує одна з опитаних, «мені майже ніколи не дозволяли ночувати в інших. Боже збав, мене ж там можуть зіпсувати, — сміється. — Але я тоді була ще маленькою. Коли я подорослішала, їм довелося цим поступитися, так само як і сподіваннями на досягення у навчанні»588. Ще одна респондентка згадує, що «почувалася трохи краще» від усвідомлення, що її американським друзям китайського походження доводилося боротися з аналогічними правилами: «Я маю подругу, вона старша за мене, і їй нікуди не можна ходити. Вона ще й досі ховає свого хлопця від матері. Знаєте, вона не може тусити до дванадцятої чи першої»589.

Контроль імпульсів неприємний, тому іммігрантським родинам китайського походження притаманні конфлікти між поколіннями. Респонденти Луї часто розповідали, що сваряться з батьками, приховують від них дещо, або «доводять до сказу»590.