Читати книгу - "Долина богів. Історії з Кремнієвої долини"

або усунути такі неприємні побічні дії, як хронічна нудота, тремор і запаморочення. У вдосконаленій версії цю чарівну таблетку можна було б запропонувати всім охочим. Вона могла би стати потенційно доступною для споживачів через десять років і могла б лікувати старіння. На її думку, цей препарат дасть людям змогу прожити додаткових 20–30 років, а у віці 60 чи 70 років — почуватися на 30.

Улітку 2015 року Управління з контролю за харчовими продуктами й лікарськими засобами схвалило випробування омолоджувальних властивостей метформіну. Впродовж п’яти років цей препарат досліджуватимуть щодо ефективності впливу на людей, як свого часу його випробовували на мишах. Його запропонують трьом тисячам літніх людей, які вже перебували в зоні ризику небезпечних для життя хвороб.

Демінґ і решта науковців ще не знали, чи цей препарат просто подовжить життя людей — створюючи проблеми системі охорони здоров’я, ринкові праці та пенсійній системі, — чи дасть змогу довше залишатися здоровими. Науковці прагнули убезпечити поліпшення здоров’я, а не просто подовження життя. Можливо, старіння не передбачає погіршення здоров’я. Можливо, старіння може означати збереження здоров’я, якого можна досягнути за допомогою цього препарату.

За оптимістичним сценарієм, одна з цих пігулок імітує обмеження калорій — доведений спосіб подовження тривалості життя, принаймні у тварин. Проте існують інші способи залишатися молодими. Демінґ досліджувала компанію, що начебто могла вилучати старі клітини з тіла. Тамтешні науковці випробовували це на мишах. Вони також вливали старим мишам кров молодих мишей, що, на думку Лори, трохи скидалося на м’ясорубку, але це спрацювало.

Одним із її радників був доктор Цзунь Юнь із приватної інвестиційної компанії Palo Alto Investors, де він працював у венчурних інвестиціях у медичні компанії. Він також був заінтригований, і вирішив заснувати премію з біології: таку, як заснував російський інвестор Юрій Мільнер — Breakthrough Prize, що пропонувала один мільйон доларів ініціативному науковцю для «зламування коду життя», щоб виявити ще більше можливостей для вповільнення процесу старіння. Як і в генетика Крейґа Вентера, який вперше секвенував геном людини в 2003 році, та Пітера Діамандіса, підприємця, який започаткував XPrize, його увага концентрувалася на подовженні тривалості життя. Доктор Юнь не бачив обмеження людського віку.

Леррі Еллісон, мільярдер-засновник Oracle, також підтримував дослідження з омолодження і намагався знайти шляхи, якщо не до вічного життя, то принаймні для подовження здорового існування. А між тим Google працював над розробкою «ковтальної технології» — капсули, наповненої залізооксидними наночастинками, які проникають у кров та ідентифікують клітини ракових пухлин для раннього діагностування багатьох видів раку. Інша компанія — Proteus Digital Health — розробляла сенсорну капсулу, що посилає виявлену в тілі інформацію на смартфон користувача. А фонд Діамандіса працював над пристроєм, здатним виявити ознаки діабету, туберкульозу й аномалії кров’яного тиску — і все з краплі крові, яку можна отримати в домашніх умовах[19].

Демінґ приєдналася до спільноти важковаговиків, нові пріоритети яких збігалися з її зацікавленнями. Лору почали запрошувати з виступами на різні конференції в Кремнієвій долині. Вона на кожному кроці отримувала нагороди, здебільшого за те, що знала дещо про науку й мала справу з чарівною пігулкою, якої відчайдушно прагнуло так багато людей.

8. П’ять хвилин слави

Лора Демінґ стала улюбленицею провідних безсмертних Кремнієвої долини. Її гадана близькість до цієї магічної пігулки була настільки притягальною, що на відміну від десятка стипендіатів, які спокійно повернулися до коледжів (троє з її року) або покинули свої ідеї, вона ставала щоразу помітнішою.

«Занадто молода для поразки» — так називалася стаття про її перший рік на стипендіальній програмі Тіля у MIT Technology Review. Але в душі Лора не була переконана в тому, що це правда. Преса ставилася до неї так, немовби вона вже чогось досягла, проте вона не мала аж так багато, щоби показати як результат. В одній статті за одною — у New York Times і MIT Technology Review — її називали вундеркіндом. Стиль–макіяж–інтерв’ю–стаття на розворот. Її запрошували виступати на конференціях разом з експертами в цій сфері. Зрештою, вона стала справжньою сенсацією. Після панелі сивочолих науковців, одягнених у лабораторні халати, з’явилася ця яскрава та пристрасна відьмочка — вогонь і лід.

«Крутизна Кремнієвої долини полягає в тому, що хоч люди можуть ставитися скептично до молоді, вони насправді не знають, що ти недостатньо розумний або недостатньо готовий дійти до своєї мети», — розповіла Демінґ Technology Review. Принаймні вона була переконана у своїй науковій компетентності, хай і не в ділових якостях. Це дивне відчуття: бути на піку публічності й водночас ледве триматися на плаву. Проглядаючи технологічні новини й читаючи про оцінювання компаній у мільярд доларів тут і там, вона прагнула зрозуміти, чи те саме відбувалося у більших компаніях. Біотехнологічна компанія Theranos, що обіцяла дешеве виготовлення десятків кров’яних тестів з голкою замість пробірки, коштувала мільярди доларів — але з’ясувалося, що пристрій не працював. Позаяк Демінґ сама намагалася залучати біотехнічних інвесторів, вона помітила, що Theranos приваблював інвесторів, які не могли похвалитися науковим бекґраундом. Раніше вони інвестували в бізнеси та соціальні мережі. Вона намагалася збагнути, як так сталося, що ніхто не уявив собі реальних можливостей Theranos або їхньої відсутності.

Що означали ці оцінювання? Здається, переважно публічними в Кремнієвій долині стають завдяки кільком організаціям. Вони були частиною механізму нетворкінгу, який вона почала пізнавати. У Долині, де паперові газети практично були анахронізмом, новини приходили через блоґи й технологічні платформи, як-от TechCrunch, а згодом Information — сайт технологічних новин, запущений колишньою авторкою Wall Street Journal Джессікою Лессін. Також існував Recode, проект Кари Свішер і Уолта Моссберґа. Найцікавіші новини були інсайдерськими, а ці організації часто з цим і працювали.

Саме на щорічній конференції TechCrunch Тіль зробив перше оголошення, переконуючи студентів відмовитися від вступу до університетів. Під керівництвом колишнього підприємця Майкла Аррінґтона TechCruch став чимось більшим, ніж просто новинами. Він був базою даних, де засновники компаній могли оприлюднювати інформацію про свої проекти. Він став статусним маркером, повним переліком оцінювань, партнерств і раундів інвестицій. Були ще PandoDaily та Hacker News, де писали інсайдери для інсайдерів, часто-густо про інженерні проблеми. Чимало з них присвячено новим кадрам для працевлаштування. Добрих продуктових дизайнерів було важко знайти,