Читати книгу - "Острів Каміно"

— Отже, зможете жити в котеджі до початку липня?

— Десь до четвертого числа. Тоді на два тижні приїздить Конні з сім’єю, тож я матиму звільнити будинок.

— Ми знайдемо вам житло неподалік. А ще комусь котедж здаватимуть?

— Ні, аж у листопаді.

— Ну, на той час ваша робота вже в будь-якому разі закінчиться.

— Як скажете.

— Отож, почнемо з двох ідей,— сказала Елейн, швидко беручись до справи.

Те, що з боку могло б здатися невинного прогулянкою пляжем, насправді було важливою нарадою. До них підбіг золотистий ретривер на повідці, вочевидь, бажаючи погратись. Вони почухали йому за вухом й обмінялися з його господарем звичними люб’язностями.

Рушивши далі, Елейн промовила:

— По-перше, я трималася б подалі від магазина. Важливо, щоб Кейбл сам на вас вийшов, а не навпаки.

— І як цього досягти?

— На острові живе одна письменниця на ім’я Майра Беквіт. Ви часом не чули про неї?

— На жаль, ні.

— Не дивно. Майра написала під дюжиною псевдонімів купу дуже непристойних любовних романів. Свого часу вона мала добрі продажі на своєму сегменті ринку, але з часом стала здавати позиції. Вона живе зі своєю партнеркою в одному зі старих будинків у центрі міста. Майра — велика жінка, вища за метр вісімдесят і кремезна, така собі гергепа. Побачивши її, неможливо повірити, що в неї коли-небудь був секс, зате уява в неї виключно багата. Вона — дуже яскрава персонажка, вкрай ексцентрична, галаслива і строката, така собі бджолина матка тутешньої літературної тусовки. Авжеж, із Кейблом вона давно дружить. Напишіть їй, відрекомендуйтесь, поясніть, для чого ви тут, і так далі. Скажіть, що хотіли б зайти познайомитися з нею. Кейбл про це дізнається менш ніж за добу.

— А хто її партнерка?

— Лі Трейн, теж письменниця. А про неї не чули?

— Ні.

— Знов-таки, не дивно. Вона намагається писати «серйозну» прозу, але виходить якесь закрутисте чтиво, яке книгарні не можуть сплавити. Її останню книгу було видано вісім років тому, і за цей час продали всього триста примірників. Майра й Лі— як не крути, дуже дивна пара, проте з ними, напевно, не знудишся. Коли ви з ними познайомитеся, Кейбл не змусить себе чекати.

— Звучить доволі просто.

— Друга ідея трохи ризикованіша, але я впевнена, що вона спрацює. Є одна молода письменниця на ім’я Серена Роуч.

— Бінґо! Про неї я чула. Ми, правда, не знайомі, проте публікувалися в одному видавництві.

— Авжеж. Кілька днів тому вийшов її новий роман.

— Я читала рецензію на нього. Вочевидь, якийсь жах.

— Це не так важливо. Цікаво те, що Серена зараз у турне й буде тут наступної середи. Я маю її електронну адресу. Напишіть їй, нахваліть її твори, запросіть випити кави, і так далі. Вона приблизно вашого віку, теж незаміжня, тож спілкуватися вам буде нескладно. А її автограф-сесія буде чудовою нагодою відвідати магазин.

— А оскільки вона молода й незаміжня, то можна очікувати, що Кейбл проявить себе в усій красі.

— Знаючи, що ви кілька місяців житимете на острові, а до того ж маючи таку гостю, як пані Роуч, Кейбл і Ноель, можливо, влаштують після автограф-сесії вечерю. Ноель, до речі, зараз теж у місті.

— Я навіть не питатиму, як ви про це довідалися.

— Дуже просто. Ми сьогодні вдень влаштували антикваріатний шопінг.

— Ви казали, що ця ідея ризикованіша.

— Під час вашого спілкування з цими людьми може вийти на поверхню той факт, що ви з Сереною щойно зустрілися. Такий собі щасливий збіг — проте це може й насторожити.

— Навряд чи,— заперечила Мерсер.— Якщо ми маємо того самого видавця, то бажання зустрітися й поспілкуватися виглядає цілком нормальним.

— Добре. Завтра о десятій ранку вам доставлять коробку з чотирма книжками Ноель і трьома — Серени.

— Моє домашнє завдання?

— Адже ви любите читати?

— Це частина моєї роботи.

— Я покладу ще що-небудь із творінь Майри, просто задля забави. Дуже кепське чтиво, але, як не дивно, буває важко відірватись. Мені вдалося знайти лише одну з книжок Лі Трейн, і її я теж покладу. Її, певна річ, більше не друкують, і не дарма. Не знаю, чи радити вам її читати. Я не впоралася навіть із першим розділом.

— Радо чекатиму. А ви надовго тут?

— Завтра вже їду.

Вони помовчали, повільно крокуючи вздовж води.