Читати книгу - "Infernale. Пекельний сеанс"

— Що ми зробимо? — спитав Кенні Еріка. Його голос відчутно тремтів. А тоді Алекс зрозумів: Кенні боявся, бо гадки не мав, який божевільний план виношує Ерік.

— Що ж нам зробити? — спитав Ерік зі злою усмішкою на обличчі. А тоді сказав їм.

Кенні й Томмі підтягнули Алекса до клітки — так, щоб він бачив кота.

З іншого боку Ерік потягнувся за палицею. Із садистським задоволенням провів нею вздовж прутів клітки. Кіт крутився, не зводячи очей із палиці.

Двома руками Ерік ухопив металевий контейнер. Притиснув до грудей і відкрутив кришку. Навколо розлився запах бензину. Алекс затремтів. Його голова смикнулася.

Ерік промовив щось тихе й заспокійливе до кота.

«О, Господи, — подумав Алекс. — О, ні. Будь ласка, ні».

Ерік перевернув контейнер, обливши кота бензином.

— Зараз ти засяєш для мене, так, любове моя?

Серце Алекса провалилося в шлунок, коли Ерік чиркнув сірником. Той змахнув ним над кліткою, водночас зазираючи в очі Алексу. Алекс невідривно дивився на голівку сірника, у самісінький центр полум’я, яке шалено металося — скажений звір, готовий вирватися з клітки.

А тоді Ерік упустив сірника в клітку й відступив. Клітку миттєво охопило полум’ям. Зі свистом, змішаним із воланнями кота.

Із лютим шипінням кіт бився об стінки клітки, відкривши рота, оголивши зуби. Він кидався на них, відлітав назад і кидався знову — несамовито, не зупиняючись, з шипінням і гарчанням.

Алекс устиг побачити морду Плуто за мить до того, як його поглинуло полум’я. Хлопчик побачив у ній приреченість. То був погляд ягняти.

Він намагався заплющити очі, але Ерік гамселив його по голові руків’ям ножа, доки він не розплющував їх знову.

Ерік реготав, задоволений.

— Диви, кіт шугає у вогні.

Кіт бився об прути знову й знову, його морда починала стікати кров’ю від численних ударів. Жар був такий, що навіть клітка з металевими прутами розпалася.

Алекс із жахом спостерігав цю сцену.

Коли все скінчилося, Плуто лежав у струмку. Він був ледь живий і востаннє хапався за життя, не усвідомлюючи, що відбувається. Його хутро зникло, шкіра під ним була мертвенно-блідою, і з-під неї сочилася кров. Він безперестанку тремтів, і від цього Алекс тремтів теж. Але окрім того, кіт не витягнувся ні на дюйм. Лише око, напівспалене око ворухнулося, коли Плуто ледь помітно підвів голову. Трохи крові сочилося з діри, де було інше око. Навколо кота плавали жмути обсмаленого, напівзгорілого хутра. Запах паленого м’яса висів у повітрі, й Алекс відчув, як шия одразу під адамовим яблуком наливається вагою.

Він відчув полегшення, коли кіт востаннє зітхнув і заплющив око. Цілу ніч хлопчик залишався там, дивлячись на згорілі рештки.

Зсередини майстерні знову повалив дим, і кіт-прибулець дременув звідтіля.

Вітмен підняв голову і побачив, як Чарлі вибігає з кабінету, зачиняючи за собою двері.

— Усе вийшло з-під контролю.

Вітмен зітхнув із полегшенням, побачивши флешку у нього в руці.

Чарлі зупинився перевести подих, закашлявшись від диму.

— Дай мені свій телефон, — сказав він, упершись руками в коліна.

— Навіщо?

— Хіба ми не телефонуємо в поліцію?

Вітмен приклав вказівний палець до скроні й заходився розтирати її круговими рухами.

— Здурів? З усією цією кров’ю навколо? Наші відбитки тут скрізь.

— Нам немає чого боятися.

— Не було, доки не розігралося «Пекло в піднебессі», Джаббо. Трясця мені, якщо потраплю за ґрати за те, що повернувся по своє.

Чарлі допоміг йому піднятися.

— Про це не знаю, чуваче. Нестор може бути в небезпеці. До речі, ми не знаємо, чи в будівлі справді порожньо. Ти ж не хочеш, щоб тут хтось згорів, так?

Вітмен кивнув і простягнув йому телефон.

— Роби дзвінок. Анонімно.

Неймовірне сталося. Це було невдовзі по тому, як Еліот збудував собі схованку — здається, у 1990-му. Одного дня він повернувся і побачив, що замóк на дверях зламано. Переконавшись, що у квартирі нікого немає, він став помічати дрібниці, які вказували на присутність чужої людини. Не те щоби щось зникло (він якнайменше дбав про цінні речі в будинку), проте дрібні відхилення від норми проявлялися: вазу пересунуто, двері шафи нещільно зачинені, на ліжку волосся. Але остаточно зміцнив його підозри вигляд килима: один кут був трохи зсунутий із місця і завернувся до підлоги. А це з усією очевидністю означало, що хтось побував у його ретельно облаштованій схованці.

Тієї ночі тисячі жахливих сценаріїв промайнули у нього в голові. У будинок вдерся грабіжник, знайшов сховище, знайшов згорілі рештки дівчаток (скільки їх тут побувало? чотирнадцять? п’ятнадцять?) і зараз викликає поліцію. Досить лише анонімного дзвінка, і квартиру наводнять полісмени й експерти-криміналісти. У ту мить він відчув такий параноїдальний страх, що навіть не дочекався ранку. Еліот покинув квартиру, винайняв житло в Карстейрзі, а потім тривалий час змінював адреси. Але не міг віддалитися надовго — лише доки, доти минуло кілька років і він збагнув, що ніякої шкоди не заподіяно: жодної поліції, жодних анонімних