Читати книгу - "Любові полум’я"

Віктор відразу схоплюється за почуте.

— То може ми використаємо цей час для нас обох? — сподівається, що вона йому не відмовить.

— Кохання моє, а як же мала? Куди я її маю подіти? — спантеличено запитує.

— Ми її можемо взяти з собою. Мені просто хочеться довше побути поруч. І все. Орися нам не заважатиме. Навіть, навпаки, буде веселіше. Вона таке миле дитятко, — щиро просить. — А я буду чемний. Обіцяю.

Віолу тішить його бажання не розлучатися. Але вона боїться Андріанових ревнощів. Віднедавна він зауважив зміни у поведінці своєї дружини і дуже підозріло ставиться до її надто довгої відсутності вдома. Потім влаштовував прискіпливі оглядини і детальні допити.

— Ангеле мій, я так не можу. Хоча я б за усе на світі хотіла зараз залишитися з тобою. Та Орися кмітлива мала і буде купа запитань. Андріанові це точно не сподобається.

— Ну, хіба нічого не можна вигадати? — майже благає Віктор.

Віола хапається за цю можливість довше побути під опікою і у шатах Вікторової уваги і любові. Цей чоловік уміє дати жінці відчути себе справжньою богинею. А не просто домашнім персоналом.

"Можливо, Астра… Так, точно Астра повинна допомогти", здогадується Віола.

— Зачекай, здається, я щось придумала, — набирає номер своєї давньої подруги Астраї.

— Астро, привіт! Ти вже не на роботі? — весело торохтить у трубку. — О, як добре. А Іруська твоя здорова? Уроки вже зробили? Астрочко, виручи мене, якщо зможеш. Я маю деякі справи і мені не хотілося б з собою тягнути Риську. Може вони б з Іринкою побавилися у вас трохи… Дякую, Астро. Так, пізніше, десь перед дев’ятою заберу.

Віктор, окрилений таким раптовим шансом, здається, от-от розпливеться, як млинець, в щасливій усмішці. Як рідко і скупо мало часу вони проводять разом. Це одна із дуже рідкісних можливостей. Жоден з них не хоче нехтувати таким шансом.

— Поїхали за малою! — вигукує весело і вмикає двигун.

— Е, ні. Я зловлю таксі. А ти їдь до Астри, ось, за цією адресою, — чиркає щось на клаптику серветки. — Чекай мене там. Щоб взагалі не виникало запитань.

— Астра тебе не здасть?

— Нізащо! — сміється і біжить ловити машину.

За півгодини вони уже удвох летять трасою за місто. Віола сидить за кермом. Кажуть, якщо мужчина дозволяє жінці керувати його машиною, це — шалено закоханий мужчина. Віола це знає напевно. Вона втоплює педаль газу в підлогу і витискає із його авто все, на скільки те було здатне. Віктор посміхається:

— Я ще не підготувався до польоту.

— Ні?! Пізно! Якраз починаємо відрив, — хихотить роздрайвована жінка і скидає майже формулівську швидкість.

На її щоках грає рум’янець, іскряться очі, а волосся картинно майорить на вітрі.

— Я прикрию вікно? — вона натискає на кнопку склопідйомника.

— А тобі з відкритим пасувало більше, — гарячим подихом шепотить їй на вухо і торкається вустами її тендітної тонкої шиї під пружними локонами.

— Вікторе, я ж за кермом, — просить ніби нехотячи.

— О, то це тим більше задоволення, — каже, не відволікаючись.

— Ох, і демон же сидить у тобі! — вона ривком рушає з місця.

Віктор ледь втримується у кріслі.

— Хуліганка! Віддай машину, бо ти її вгробиш. А вона ще зовсім новенька, — жартуючи, намагається вхопити кермо і скинути з нього Віолині ручки.

— Ага?! То вона тобі важливіша за мене? — вигукує загрозливо.

— Певно, що так! Жінок, як яблук в саду, вибирай будь-яке, а моя лялечка одна-єдина… на спецзамовлення, — відповідає напівжартома.

Віола тут же різко перекидається на зустрічну. Вдалині сигналить небезпечний величезний трейлер.

— Стій, навіжена! — вигукує уже не на жарт переляканий Віктор.

— Я чи вона?! — не скидаючи швидкості запитує.

— Ти? Ми і вона! Давай вправо! — він хапає однією лівою кермо і рвучко повертає у свій ряд.

Трек сигналить, проїжджаючи поруч… Віола гальмує і звертає з дороги у лісосмугу. Не виглядає ні переляканою, ні схвильованою, ані навіть просто винуватою. Тільки рум’янець, що заливає її щоки, підступно видає почуття. Мовчки дивиться на Віктора. Він теж не поспішає щось казати. Знає скільки темпераменту та емоцій приховується за її спокійною зовнішністю, як голосно зараз у її скронях калатає серце, як прискорено мчить кров у її тілі, як високо здіймаються у диханні її груди…

— Скільки у тобі пристрасті! — обіймає її за оголені плечі і пірнає обличчям у пружні локони її волосся.

— Я люблю, коли ти кажеш "ми", — шепоче, піддавшись на його палкі поцілунки.

— Тільки ти і я, більше нічого не існує…

Вона млосно видихає у передчутті сакрального акту. Віктор аж здригається від того стогону і напружується вмить, наче тятива лука, готова випустити стрілу кохання тієї ж миті. Та він повільно, зовсім неспішно розстібає перлинку за перлинкою на її шовковому платті з павичами кольору спілого граната, під яким немає нічого, щоб могло завадити йому торкнутися її пружних перс. Віола глибоко-тремтливо дихає, розтуливши вологі вуста, що шукають п’янкого цілунку. Її повіки ледь помітно здригаються, домальовуючи в уяві те, що вона не може бачити, а лише відчувати. І світ у ту мить існує тільки для цих двох сердець, що б’ються в унісон, для двох тіл, що дихаючи у такт, стають одним, подвоївши і розпаливши ту космічну енергію, яка огортає їх своїм теплом і сяйвом, своєю величчю і могутністю, своєю незбагненною нескінченністю…

Незабаром Віола розлучилася. Тихо. Без сімейних сцен і поділу майна. Катруся помилилася: Андріан не скандалив і навіть не боровся за Орисю. Віолі здалося, що він видихнув із полегшенням, вийшовши із залу суду. Була навіть дещо збентежена таким його ставленням. Хоча між ними і відбулася гаряча розмова, але не більше.

— Андріане, я., я покохала іншого… І не хочу більше… тебе обманювати, — збиваючись почала вона.

— Що?! Хто він? Коли це сталося? — стиснувши кулаки і звівши вилиці, суворо запитав чоловік.

— Байдуже! Це нічого не змінює. Я не хочу зараз вдаватися у подробиці.

— А я хочу! — вперше грізно гримнув до дверей, біля яких стояв, рукою, зібганою у кулак. — Мені треба знати, як давно ти з ним… це… ти мені брехала! І відколи це я став посміховиськом?!

— Заспокойся! Ніхто і ні про що не здогадується. А тебе турбують тільки такі речі? Я ж не допитувалася про аромати чужих жіночих парфумів!

— Не перекручуй! Це зовсім інше.

— Що означає інше?

— Що баба — не мужик! І вам не дозволено таке, — грубо процідив.

— Ким це заборонено?! Так все! Я більше не хочу говорити в такому тоні. Я вже все вирішила і подала на розлучення. На майно не претендую.