Читати книгу - "Кіберіада"

— Та я мав усе це наготовлене у нутрощах машини! — закричав Трурль. — Хіба ж важко було передбачити, чого ти можеш потребувати під час праці! Їй-богу, я правду кажу!

— Якби ти казав правду, то це означало б, що мій приятель, великий конструктор Трурль — звичайнісінький ошуканець, у віщо я ніколи не повірю! — відповів Кляпавцій. — Ото маєш!

І, розмахнувшись, уперіщив Трурля межи плечі.

— Це за те, що набріхуєш на мого приятеля Трурля.

— Ото й іще маєш!

І доклав з другого боку. Потім бив його ще й ще і так його молотив і товк, аж сам зморився.

— Піду посплю трохи, відпочину, — мовив він на пояснення і відкинув дрючка. — А ти почекай тут, я незабаром повернуся…

Тільки-но він одійшов, як по всій хаті розляглося його хропіння, а Трурль почав звиватися в мотузках, поки не стало трохи вільніше, і тоді порозв’язував на собі вузли, тихенько вибрався з підвалу, вліз до нутра машини і чимдуж подався у ній додому. А Кляпавцій, сміючись нишком, дивився з горішнього віконця на його втечу.

Назавтра Кляпавцій прийшов з візитом до Трурля. Господар впустив його досередини, зустрівши понурою мовчанкою. В хаті панувала півсутінь, але це не завадило кмітливому Кляпавцієві спостерегти, що тулуб і голова Трурля мають сліди добрячої прочуханки, якої він завдав йому, хоч Трурлеві довелося досить-таки попрацювати, виклепуючи собі тіло й випростуючи заглибини від ударів.

— Чого ти такий набурмосений? — весело спитав Трурля Кляпавцій. — Я прийшов подякувати тобі за твій гарний подарунок, шкода тільки, що коли я спав, він утік, кинувши відчинені двері — так, наче йому п’яти горіли!

— Щось мені здається, ти не так скористався з мого подарунку, як годилося б, коли не сказати більше! — вибухнув Трурль. — Можеш себе не утруднювати, машина розповіла мені все, — додав він зі злістю, побачивши, що Кляпавцій розтуляє рота. — Ти наказав їй зробити мене, мене самого, а тоді підступно заманив дублікат моєї особи до підвалу і там немилосердно відлупив його! І після такої зневаги до мене, після такої подяки за розкішний подарунок ти ще насмілюєшся, ніби нічого не сталося, заявлятися до моєї хати? Що ти маєш мені сказати?

— Я зовсім не розумію твого гніву, — відповів Кляпавцій. — Це правда, я наказав машині зробити твою копію. Кажу тобі, вона була досконала — мене просто подив узяв, коли я її побачив. А щодо биття, то машина трохи вже переборщила — я лише стусонув там скілька разів отого штучного Трурля — хотів пересвідчитися, чи міцно збудований. Ну, й мені також було цікаво, як він на це зреагує. Виявилося, що він надзвичайно спритний. Вмить вигадав цілу історійку, буцімто це не машина, а ти сам у власній подобі, а коли я не пойняв цьому віри, став присягатися, що розкішний дарунок — ніякий не дарунок, а звичайне ошуканство. Ну, то ти розумієш, щоб захистити твою честь, честь мого приятеля, я за такі ганебні наклепи мусив уже дати йому доброго чосу. Але при тім я переконався, що у нього неабиякий розум, бо він не тільки фізично, а й духовно схожий був на тебе, мій любий. Воістину ти, Трурлю, великий конструктор — оце лише я й хотів тобі сказати, тільки задля цього я й прийшов до тебе так рано.

— Он як! Ну, тоді інша річ, — відповів Трурль, трохи вже вгамувавшись. — Воно, правда, повівся ти з Машиною Для Виконання Бажань все-таки не найкраще, але хай уже…

— Ага, між іншим, хотів тебе ще спитати, — що, власне, ти зробив з тим штучним Трурлем? — невинним тоном мовив Кляпавцій. — Чи не міг би я його побачити?

— Та він був просто оскаженів від люті! — відповів Трурль. — Погрожував, що, причаївшись за великою скелею біля твоєї хати, розчерепить тобі голову. І аж до очей мені підстрибував, коли я пробував його заспокоїти. А вночі заходився плести на тебе, мій любий, дротяні тенета й зашморги. Я, правда, вважав, що ти образив мене у його особі, але, оскільки ми давні приятелі, повинен був якось усунути небезпеку, яка загрожувала тобі — адже він мало не до сказу доходив. Тим-то, не бачивши іншої ради, я розібрав його до останньої детальки…

Кажучи це, Трурль ніби ненароком трутив ногою розкидані долі рештки якихось механізмів.

Побалакавши отак, Трурль і Кляпавцій тепло розпрощалися й розійшлись як щирі друзі.

Відтоді Трурль тільки й мав клопоту, що розповідати кожному всю цю історію: як він подарував Кляпавцієві Машину Для Виконання Бажань, як той негарно повівся з нею, наказавши їй зробити копію Трурля, а тоді відлупцював її, як цей чудово зроблений машиною Трурлів двійник доклав чималих зусиль і врешті спромігся викараскатися із скрути, тільки-но втомлений Кляпавцій уклався спати, і як він сам, Трурль, розібрав на кавалки штучного Трурля, коли той повернувся до його домівки; і вчинив так він, Трурль, тільки заради того, щоб уберегти свого приятеля від помсти побитого. І доти Трурль розповідав це, і розхвалював себе, і гордо надимався, і кликав у свідки Кляпавція, аж доки вість про цю дивну пригоду донеслася до королівського двору і там уже ніхто не мовив про Трурля інакше, як тільки з найбільшим подивом, хоча ще донедавна скрізь називали його Конструктором Найдурніших Мислячих Машин на світі.

А Кляпавцій, коли прочув, що сам король щедро обдарував Трурля і відзначив його Орденом Великої Пружини та Геліконідною Зіркою, заволав на весь голос:

— Як це так? Ото за те, що мені вдалося його обіграти, розкрити всі його підступи та хитрощі, коли я так спустив йому шкуру, що він мусив потім клепати й латати себе і покривлені ноги випростувати, за те, що, спіймавши облизня, він дав уночі драла з мого підвалу, — то за все те він купається тепер у розкошах, і ніби цього мало, — король нагороджує його ще й орденом? О світе, світе…

І, страшенно розгніваний, повернувся Кляпавцій додому, щоб замкнутись там на чотири засуви. Бо збудував він таку саму Машину Для Виконання Бажань, як і Трурль, тільки що той свою скінчив раніше.

СІМ ПОДОРОЖЕЙ ТРУРЛЯ І КЛЯПАВЦІЯ

ПОДОРОЖ ПЕРША, АБО ГАРГАНЦІЯНОВА ПАСТКА

[16]

Коли у Всесвіті не було ще такого безладдя, як нині, і всі зірки стояли рядочком одна за одною, так що їх легко можна було полічити зліва направо чи згори донизу, причому більші й блакитніші зірки групувались окрема, а менші й прижовклі, як тіла другорядні, позапихані були в кутки, коли