Читати книгу - "Кров кажана"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ні.
— Чому? Ти не та, за кого себе видавала? — зловтішно спитала я.
Вона ще дужче зіщулилась.
— Я боюся тебе.
— А якщо боїшся, то чухрай з пляжу. Нема чого тут мені мізки засирати. Я тебе бачу наскрізь.
— Ні, ти таки вольтанулася.
— Авжеж, ви тільки цього й ждете. Але не діждетесь!
Вихляй, тобі сказано, поки вітер без сучків! Бо зараз за мість мене тебе вимахає мій пес разом з карликом!
Аніта звелася на рівні, хотіла ще щось сказати, але тільки зіпала круглим риб’ячим ротом. Так і не знайшовши слів, вона швидко пішла до дверей.
Я не зрушила з місця. Слухала, як не своїм голосом завиває Трезор, і тупо дивилася на зіжмакані трусики, що лишилися на кріслі.
Ні, вона не рожева. Я розкусила її відразу. І знаю, чому вона приїжджала. Але в них нічого не вийде. Не діждуться.
Я різко підвелася, підійшла до телефону й набрала номер мобільника, сама того не помічаючи, що знаю його вже напам’ять.
— Мені треба тебе побачити, — сказала я. — Так, негайно.
8
Г. С. цього разу теж був наче позичений. І не тому, що я не переварювала чоловічого духу. Він був трохи схвильо ваний, навіть розгублений, що зовсім не личило колиш ньому кілеру, нардепові й президентові благодійного фон ду «Дитяче серце». А може, й майбутньому президентові всія України Руси.
Чого варта була одна його фраза!
— Мені не подобається твій вигляд, Настасю.
Так і сказав. Я вже подібне щось чула про себе, але ж то від затурканого провінціала, котрий порпається у викорис таному туалетному папері, а не від чоловіка, який належав до VIP-персон і влучав з пістолета в яблуко, покладене на голову коханої жінки.
— Ні, зовні ти, звичайно, Венера Мілоська, — поспішив він виправити прикру помилку. — Але…
— Не згадуй мені цих мертвих калік! — перебила я.
— Але нерви твої похитнулися.
— Ти що, досі не розумієш, що вони хочуть звести мене зі світу? Я взагалі дивуюся, як мене ще ноги носять.
Він уважно подивився на мої ноги, оголені аж до защібок на панчохах (я сиділа в тому ж шкіряному фотелі) і, здається, теж здивувався: як такі ніженьки можуть когось носити?
— Він блукає вже попід вікнами і вдає упиря, — сказала я. — Гукає мене ночами, вимазує речі кров’ю… Ти не думай, що я вірю в упирів і воскреслих мерців, але ж це ще страшніше! Розумієш, про що я кажу? Що коли людина лишилась жива і таке витворяє, то це устократ жахливіше за всяких упирів і вовкулаків. А потім ще й підсилає свою коханку, щоб та роздивилася, чим я дихаю. На ладан чи на щось інше.
— Я ж тобі пропонував охорону, — сказав він. — Хіба ні? А ти відмовилася.
— А що я скажу слідчому? Що це родичі приїхали на похорон? Чи Пенелопа навела в дім женихів, поки Одіссей мандрує на водах?
Г. С. розсміявся, але, як виявилося, зовсім не з мого солоного жарту.
— Ти думаєш, що охорона — це такі собі гицлі, які ні на крок не відходять від тебе і стовбичать над головою навіть тоді, коли ти пісяєш?
Ні, хотілося зозла сказати йому. Охорона — це карлик із шилом у штанах і кілком по лікоть. Осиковим.
— Та ти моїх людей навіть не побачиш. Оце, скажу я тобі, справжні привиди, куди твоїм упирям! І слідчий твій не побачить, якого я, до речі, також пропонував тобі усунути від справи.
Я уявила, як довкола будинку, під лісом, на річці, біля чорного ока нори блукають голомозі безшиї привиди оранґутанґи, розносячи дух смердючих самців, і мене ледве не вивернуло.
Коли я сказала про це Г. С. — звичайно, не в такому різкому тоні, — він розгубився зовсім. Довго мовчав і, нарешті, вивіз:
— У мене є добрий психоаналітик.
— Думаєш, я той?..
— Нічого я не думаю. В наш час кожен повинен мати свого психоаналітика. В нормальних країнах так заведено давно.
— Цікаво, — сказала я. — Країни нормальні, а всім людям потрібні психіатри.
Він оцінив моє резюме. Схвально всміхнувся, але знов заспівав своєї:
— Мої люди там, біля тебе, швидко б розібралися, хто заглядає у вікна і хто кого куди кличе.
Він влучив у «яблучко». Та певно ж! Я давно пристала б на його пропозицію, якби ті гаремні євнухи охороняли мене тільки від упирів. А то ж взавтра донесуть своєму босові, що його Венера Мілоська їздила до священика гінеколога робити аборт.
— Добре, — розчаровано сказала я. — Мені здавалося, що ти ставишся до цього трохи серйозніше.
— Що ти пропонуєш конкретно? Кажи — я зроблю.
— Людей треба приставити до цієї сучки. І вона виведе на слід… Бо твої ґестапівці тільки потішили себе і її та й по всьому.
— Вони давно приставлені, — сказав він. — І думаю, що були в неї на хвості навіть там, біля тебе.
Мені ще тільки цього бракувало.
— То за мною також шпигують?
— Настуню… — дорікнув він.
Я була у відчаї. То потирала скроні, то раз по раз перекидала ногу на ногу, несамохіть демонструючи йому те, що він і так знав як свої п’ять пальців. Тоді нервово підвелася, натякаючи, що мені час іти.
— Я таку нікуди тебе не відпущу, — сказав він. — Тобі не можна сідати за кермо. — І те… також не можна. У мене місячні.
— Я зовсім не те мав на увазі. Ти мене ображаєш.
— Що, не подобаюся більше?
— Ти сама не своя.
— Хіба не ти мені щойно казав, що я тобі не подобаюсь? — у мене починалась істерика.
— Настуню, сядь. Ти багато чого сама вигадуєш. Ти навіюєш собі таке, що не тримається купи. Я зараз же домовлюся, щоб тебе прийняв мій психоаналітик.
— Набридла? — вимучено всміхнулася я. — Хочеш мене здати в дурку?
— Тут нічого такого немає. Я сам ходжу до нього щотижня. Це той же масаж, тільки не тіла, а настрою. Він розвіє усі твої страхи й підозри.
— У мене вже є психоаналітик, — сказала я. — Такого сильного і надійного лікаря немає більше ні в кого.
— Навіть так? І хто це, якщо не секрет?
Я підійшла до Г. С. впритул і встромила руки йому під пахви, торкаючись теплої кобури.
— Ти, — сказала я. — Ти такий мудрий і сильний, що тільки це мене і тримає на світі. Сам Бог послав мені такого сильного мужчину.
Кращого компліменту для чоловіків не існує. У нього
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кров кажана», після закриття браузера.